Пригода ця залишилася в пам'яті Шаралли яскравішою за інші не лише тому, що в ній Мауро Мортара показав себе — як йому подобалося думати — жорстоким, але й тому, що дерево, на якому висів францисканець, усе ще стояло біля вілли і Мауро ніколи не забував вказувати Шараллі на нього. При цьому він сардонічно посміхався й злегка кивав головою, а обличчя його виражало відразу, яку той відчував, коли бачив бурбонський однострій Шаралли.
— Вперед, Тітіно, вперед!
І йому доводилося покірно терпіти грубощі й докори цього старого. Авжеж, на його долю весь час випадали всілякі лиха та небезпеки; але ж тепер йому пощастило служити у дона Козмо, який ніколи нічим не переймався, окрім своїх книженцій, і цілими днями блукав алеями Вальсанії, мов сновида!
Яка різниця між князем, його господарем, і цим доном Козмо! Яка різниця між обома цими братами та їхньою сестрою, донною Катеріною Ауріті, убогою вдовицею, яка мешкає в Джірдженті!
Протягом багатьох років усі троє ворогували між собою.
Тільки донна Катеріна Лаурентано поділяла нові ідеї свого батька; крім того, говорили, що в юні роки вона зганьбила сім'ю, втікши з дому зі Стефано Ауріті, який згодом, у шістдесятому, загинув гарібальдійцем у битві при Мілаццо[8], воюючи разом з Мортарою і своїм сином доном Роберто, який тепер живе у Римі, а тоді ж йому було заледве дванадцять років і він був наймолодший з Тисячі[9]. Уявіть собі, хіба князь міг жити у згоді з такою сестрою! Але з Козмо чому б йому не жити в мирі? Той, принаймні на позір, ніколи ні на чий бік не ставав, хоча, можливо, і не схвалював несприйняття старшим братом нової влади. Хто з них, однак, мав рацію? Батько, заки став лібералом, був прихильником Бурбонів, придворним і кавалером Золотого Ключа; чи можна дивуватися, що син, вважаючи батька перекинчиком, залишився вірним попередній владі? Ба навіть він заслуговував на повагу за таку вірність — повагу і шану; і хіба було щось погане в тому, що батько хотів, аби всі знали про його переконання, — хоча б із того, як він одягав своїх підлеглих. Так, панове, я прихильник Бурбонів! І сміливо обстоюю свої переконання!
У цей момент у спину капітана Шаралли влучила грудка землі, а тоді почувся глузливий регіт.
Капітан підстрибнув у сідлі й розлючено обернувся. Але не побачив нікого. Проте з-за живоплоту над насипом до нього долинув віршик, виголошений повільно, глузливим тоном:
Капітан Шаралла впізнав голос Марко Прéоли, нахабного сина княжого секретаря, і відчув, як вся кров аж закипіла в жилах. Але відразу ж після цього Прéола з'явився перед ним у такому стані, що його насуплені брови підскочили аж до берета, а вуста, міцно зціплені від гніву, здивовано розтулились.
Він більше не був схожий на людину, а геть-чисто на того кнура, що виліз з багнюки й став на задні, весь забрьоханий і розкошланий, якби ж то не печатка святого хрещення. Розставивши ноги і поточившись назад, як це роблять п'яні, Прéола знай декламував, вайлувато розмахуючи руками:
— Ціни тобі немає! — пирхнув Шаралла, намагаючись віддерти шматок багнюки, що причепився йому до спини.
Марко Прéола з'їхав на сідницях по заболоченому насипу й підійшов до нього.
— Немає? Та ні, — сказав він, — ціна є, ще й яка! Сподобався віршик? Гарний же! А ти знаєш, що він має продовження? Я надрукую його в «Емпедоклі»[11] наступної неділі.
Капітан Шаралла ще трохи постояв, дивлячись на нього, і тепер його обличчя скривилося в гримасі відрази й співчуття. Шаралла знав, що чоловік цей мав напади епілепсії; що він часто блукав ночами, мов той бездомний пес, і зникав на два-три дні, поки десь у горах Кульмо-делле-Форке, чи в Серра-Ферлукк'я, або ж у полі його не знаходили, мов бездиханного звіра, долілиць та ще із піною в роті. Капітан побачив його набрякле обличчя, спотворене червоним рубцем на правій щоці, від ока до рота, з кількома жорсткими білявими волосинами над губою та на підборідді; глянув на його вицвілу, засмальцьовану стару шапчину, неспроможну приховати його потворну передчасну лисину. Шаралла помітив, що Марко бракує також вій; але йому несила було витримати погляд цих світло-зеленкуватих нахабних очей, у яких, здавалось, вирували всі можливі пороки. Виключений з військового училища в Модені, Прéола провів близько року в Римі, працюючи в редакції якоїсь дрібної газетки, що вдавалась до шантажу; відсидівши вісім місяців у в'язниці, він намагався накласти на себе руки, стрибнувши з мосту в Тибр; його дивом врятували, поліція відіслала його назад на батьківщину, і тепер він жив на утриманні свого батька в Джірдженті.
8
Битва між повстанськими силами Джузеппе Гарібальді та військами Королівства Обох Сицилій, що закінчилася перемогою гарібальдійців, які взяли місто і фортецю Мілаццо (поблизу Мессіни на Сицилії).
9
Експедиція Тисячі (італ.
11
«Емпедокл» — популярна газета, яку видавали на Сицилії в XIX ст. Емпедокл був античним філософом і політиком, що жив в Акраганті (нині Аґрідженто) у V–IV ст. до Р. X.