[43] старі звідниці й спокушали наймолодших та найпривабливіших, які спалахували від сорому, та все ж таки іноді піддавались і погоджувалися віддати своє тіло, з тремтінням, пригнічені тривогою, не відчуваючи від цього жодної втіхи, аби лиш не повертатися додому з порожніми руками й купити пару черевичків чи платтячко для своїх далеких, осиротілих дітей. («Вигідна справа! Бідній жінці не гоже цим нехтувати. Ніхто не дізнається… Мерщій, мерщій… Це гріх, авжеж, але Бог знає, що у нас на серці…») Тим часом туди-сюди снували численні міські нероби, завжди в одному темпі, знемагаючи від нудьги, з маразматичним автоматизмом, тинялися то в один, то в другий бік по головній вулиці, єдиній рівній в місті; вона мала красиву грецьку назву Атенеа, але була така ж вузька та звивиста, як і інші. Вулиця Атенеа, Рупе Атенеа, Емпедокле — це всього лиш назви, і в сяйві цих назв убозтво і потворність речей та місць здавалися ще прикрішими. Акрагант греків та Аґріґентум римлян став Керкентом[44] мусульман, і арабський слід залишився невитравним у душах і звичаях людей. Мовчазні лінощі, підозрілива недовіра і ревність. Довгий ряд високих, суворих кипарисів колись підіймався, немов позначаючи дорогу мертвих, з гаю Чівіта, де було серце зниклого давнього поселення, на пагорб, на якому убого тулилось нове місто. Тепер уціліло лише кілька з них; один із них, найвищий і найпохмуріший, все ще височів над єдиною широкою вулицею міста, відомою як алея Пасседжата, з якої відкривався чудовий вид на весь схил внизу, з численними пагорками, западинами і моріжками, а в глибині, у нескінченному вигині горизонту видніло море. Той кипарис, чорний і величний, чітко вимальовуючись на тлі погаслого призахідного сонця над уже повитим нічною синявою схилом, здавалось, увібрав у себе безмежний, мовчазний смуток, яким дихали ці місця, що колись дзвеніли життям. Тепер тут було царство смерті. З вершини пагорба над Джірдженті — а це було це місто священників і поховальних дзвонів — нависав старовинний норманський собор, присвячений святому Ґерландові, була там і єпископська резиденція та семінарія. З ранку до ночі тридцять церков довгими, повільними ударами дзвонів розносили довкола плач і заклики до молитви, поширюючи повсюди тривожне пригнічення. Не минало й дня, щоб на вулиці не з'являлася похоронна процесія вбраних у сіре сиріток з притулку «Трапеза бідняка»: виснажені, згорблені, з величезними очима на змарнілих обличчях, з покривалами на головах, вони йшли з медальйонами на грудях і зі свічками в руках. Кожен охочий міг найняти їх собі за невелику винагороду; і важко уявити собі щось сумніше, ніж вид цих дівочих постатей, пригнічених привидом смерті, за яким вони щодня слідували розміреним кроком, зі свічкою в руці, полум'я якої марніло в сонячних променях.
вернуться
Нипати (діал.) — ходити туди-сюди, щось вишукуючи.
вернуться
Керкент — арабська назва Аґрідженто.