Кого при таких настроях можуть турбувати майбутні парламентські вибори? І, зрештою, чому? Ніхто не вірив в інституції — ні тепер, ні в минулому. Корупцію сприймали як хронічне, непоправне зло і кожного, хто протестував проти неї, вважали наївним або божевільним, лицеміром або честолюбцем.
У ті дні місцеві лобурі обговорювали не майбутні вибори, а дуель кандидата Іньяціо Каполіно з Ґвідо Верóнікою.
Через бурхливе втручання Роберто Ауріті це питання честі дещо ускладнилося. Ґвідо Верóніка відразу ж прийняв виклик Каполіно, але попросив кілька днів, щоб знайти секундантів. Тим часом з Палермо прибув депутат Коррадо Сельмі з іще одним добродієм, відомим фехтувальником. Роберто Ауріті, не маючи змоги битися з Прéолою і не бажаючи, щоб хтось інший мстився за підлу образу пам'яті його батька, заявив, що буде битися з Каполіно першим. Секунданти останнього, а також сам Верóніка виступили проти цієї вимоги. Від імені Каполіно вони прямо заявили, що засуджують статтю Прéоли, яку той обманом просунув у газету. Дискредитований таким чином своїми власними прибічниками, справжній призвідець злочину був визнаний не гідним битися, після чого його вигнали з Джірдженті, тож Ауріті більше не міг вимагати сатисфакції; для задовільного завершення справи, тобто за напад, якого Іньяціо прилюдно зазнав, треба було влаштувати тільки одну дуель: між Верóнікою і Каполіно. Цілком справедливо!
Суперечка, про яку так багато говорили, розпалила пристрасті містян, серед яких несподівано виявилося немало палких знавців справ честі; і пристрасті ці були спричинені насамперед втручанням такого відомого чоловіка, як Сельмі, а також зневажливими і провокаційними манерами іншого секунданта Верóніки, фехтувальника.
Але місцевий улюбленець Іньяціо Каполіно, зі свого боку, також віддав себе в добрі руки — такого собі Д'Амброзіо, далекого родича своєї дружини, який умів добре тримати в руці шпагу і не дозволив би, щоб на нього вплинув престиж Коррадо Сельмі чи пиха того іншого добродія. І тільки на нього була вся надія, еге ж! Тому що другий секундант Каполіно був курям на сміх: Нінí Де Вінчентіс, хто б міг подумати!
Бідолашний Нінí, його затягнули в цю історію практично силоміць! Шаблі, кров — а він же був мов та дівчина, викапаний святий Алойзій Гонзага з лілією в руці. Він же неодмінно зомліє, коли буде присутній на поєдинку! Що за дурницю втнув Каполіно, коли вибрав саме Нінí, ніби в окрузі не знайшлося нікого іншого, більш підхожого! Але, можливо, його вибрав Д'Амброзіо, навмисне, для сміху, щоб іронічно протиставити його фехтувальникові з протилежного боку.
Нінí ще не знав про рішучу відмову Сальво у відповідь на його пропозицію одруження, зроблену через посередництво монсеньйора Монторо під тиском брата Вінченте. Каполіно примусив його погодитися на цю жахливу для нього функцію другого секунданта на дуелі, даючи йому зрозуміти, що Сальво це дуже сподобається. Їй-богу, хіба не треба йому врешті розвіяти репутацію цнотливого сором'язливого хлопця, яку він заробив в окрузі? Він чоловік! Мужчина! Він мусить довести, що він мужчина! Зрештою, від нього вимагається тільки «живіт і присутність» — більш нічого. Який живіт? Звідки у Нінí живіт? Він же тоненький і прямий, як патик… Та ну, це такий вираз — «живіт і присутність»[45].
45
Жартівливий вираз, поширений на півдні Італії. Вживають, коли на дружній вечірці кожен щось приносить зі собою, щоб зменшити витрати, а один із гостей приходить з порожніми руками.