Тепер Коррадо Сельмі боявся, що над ним нависла загроза саме такої несправедливості: що його можуть притягти до відповідальності за чималі борги, яких він змушений був наробити, і за численні векселі, що залишились непогашеними в одному з провідних банків, чиї негаразди вже почали виходити на яв. Можливо, скандал вибухне вже на відкритті нової Палати депутатів. Він передбачав видовище, що його влаштують усі ці суворі, ревні охоронці чесності, яким страх допуститися якогось не зовсім коректного вчинку завжди заважав витворити бодай щось, окрім тривіальної риторичної балаканини; дріб'язкові, короткозорі егоїсти, старанні садівничі, що дбають лиш про убогий садок свого морального почуття, оточений зусібіч колючим живоплотом докорів сумління, яким насправді нема чого охороняти, бо садок цей ніколи не приносив нічого, окрім миршавих плодів або нікому не потрібних буйних квітів. Борги? Векселі? Облиште! Ціле своє життя він підписував боргові розписки. Коли йому було вісімнадцять, у Палермо, у перші місяці 1860 року, Революційний комітет не знав, що робити: усі покладали надії на Гарібальді, сподівалися на Віктора Еммануїла та П'ємонт, розраховували на Мадзіні; але коштів не вистачало, як і зброї та боєприпасів. То хто ж запропонував взяти за підписами найбагатших громадян в ощадній касі Банко-ді-Січілія шість тисяч дукатів? Він. І він сам першим розписався за двісті дукатів, хоч не мав у кишені жодного карліно[49]. Тимчасовий уряд потім все сплатив. А як організували повстання 4 квітня? Саме таким чином! І як йому вдалося самотужки здійснити меліорацію болотистих земель, які були джерелом зарази для значної частини його виборчого округу? Також за допомогою векселів! Округ тоді позбувся малярії, а борги, звісно, залишилися за ним, бо рільниче підприємство, керувати яким він доручив кільком своїм недосвідченим родичам, збанкрутіло і плодами його праці тепер користувалися здебільшого чужі люди; вони давали йому лиш якесь лушпиння, та й то коли і скільки їм заманеться, але все ж таки віддавали йому належне, неухильно обираючи депутатом парламенту. Так, це правда: на додаток до коштів, які він брав у банках для цієї та інших подібних справ, так само вигідних для багатьох, але нефортунних для нього, він брав ще чимало грошей на своє утримання. Жити якось мусив, а жити бідно не вмів і не хотів. Ще юнаком Коррадо перервав навчання, щоб взяти участь у революції. Впродовж одинадцяти років, аж до взяття Рима, він не спочив ні на хвилину. Коли настав мир, він, віддавши іншим свої найкращі роки, залишивсь без фаху і без статусу, то що йому залишалось робити? Повіситися? У підприємництві доля прихильною до нього не була; вона дарувала йому інші ласки, але за них йому довелося дорого розплачуватися, а деякі такі оказії — найбільші й найгірші — зашкодили не тільки його кишені.