Усі присутні, окрім Помпео Аґрó, встали і гаряче зааплодували.
— Панове, панове, — сказав Філіппо Ното, висмикуючи собі гачкуватими пальцями манжети з-під рукавів, — будьмо справедливі, панове, не звинувачуймо їх, бо провина лежить лише на нас! на нас, на так званих християнах! Коли ми чуємо: «Хочемо, щоб кожному було віддано за ділами його! Хочемо, щоб людська особистість піднялася над матеріальним життям! Хочемо, щоб кожен знайшов собі хліб і роботу!», ми, темні міщухи, ми, жалюгідні христосики, аплодуємо першими…
— Ще б пак! — вигукнув Черауло. — Коли йдеться про щастя для всіх, їй-богу, всі чесні уми в цьому одностайні.
— А соціалісти лиш відкривають рота і — гам! — проковтнули вас, — не залишився в боргу Філіппо Ното. — Вони змальовують такий ідеал людяності та справедливості, який нікому не може не подобатися і який всіх задовольняє; і так вони навертають у свою віру тих, хто не може відрізнити абстрактні міркування від практичних моментів суспільного життя, любий Черауло! Довірливих людей, які навіть не запитують себе, чи нові методи не зроблять несправедливість і смуток у нашому падолі сліз у тисячу разів більшими; правда, отче?
Помпео Аґрó кілька разів кивнув на знак схвалення.
— Справжня небезпека, мої панове, полягає в тому, — з іще більшим запалом продовжував Ното, — що ми, християни, дійшли переконання, нібито рух так званого четвертого стану є неминучим, нездоланним…
— Так воно і є, на жаль! — знову перебив його Черауло.
— Зовсім ні! насправді ні! Дурниці! Дурниці! — крикнув Філіппо Ното. — Наука не підтримує теорії соціалістів, не підтримує її й логіка, мораль і навіть культура, вона не має опори і не може не зазнати краху, вона розвіється, мов божевільний сон, мов п'яна маячня! Я хотів би довести це тобі, я хотів би довести це всім, і насамперед тим членам уряду, які роблять нас свідками жалюгідного видовища, коли держава гнеться, коли вона губиться і вплутується в речі, у які вона не повинна вплутуватися!
Він трохи заспокоївся, простягнув руки і повів далі іншим тоном:
— Дозвольте мені сказати лише кілька слів. Весь наш шлях хибний — від А до Я. Погляньте тільки! Підтримка старих, жінок, покинутих дітей та хворих справді може становити інтерес для суспільства.
— Для всього людства, — сказав Тріґона.
— Чудово! Згода! — схвально мовив Ното. — Але від теперішнього запобігання злидням через організацію дитячих садків, гуртожитків і недорогих їдалень лиш один легкий, непомітний крок, панове, до захисту пролетаріату…
— Так званого пролетаріату, — процідив крізь зуби Ґанджі.
— …від можливих злиднів, — провадив далі Ното, — за допомогою обов'язкового страхування від нещасних випадків на виробництві та від майбутньої непрацездатності через вік чи хворобу. Чи не здається вам, любі друзі, що, зробивши ці перші кроки, неважко зробити й інші, які щораз більше наближатимуть нас до «держави благоденства», яку так критикують з позицій здорового глузду найвидатніші письменники? Бо коли в суспільну свідомість увійде уявлення про те, що громада повинна дбати про тих, хто через фізичну неспроможність не може працювати, легко поширити цю засаду на працездатних безробітних і перестрибнути таким чином через рів, який відділяє нас від царини справжнього соціалізму. І це буде справедливо! Якщо вони, попри свою добру волю, не можуть знайти роботу, або якщо їхню працю винагороджують неналежно, хіба вони не заслуговують на таке ж співчуття, як ті, хто не може працювати через фізичну ваду? Наслідок той самий, мої панове: незаслужене убозтво! А з проголошенням права на працю стає зрозуміло, до чого це призведе; ми це вже бачили, зрештою, у Франції, у 1848 році…
52
З вірша «Людинолюбці» італійського поета-сатирика Джузеппе Челестіно Джусті (1809–1850).