«Слава богу, слава богу! не пропала атласна сукня, не пропали атласні черевички»,– думала Балабушчха.
Опівночі подали вечерю. Гостей було багато. Ввесь натовп не помістивсь за столом. Паничі попарувались у залі з паннами й приносили їм туди страву. Густав сів з Настею удвох коло маленького столика під дзеркалом. Балабушиха глянула через двері й моргнула очима на Настю. Настя прижмурила очки до матері.
«Слава богу, недурно-таки Балабуха два дні горілки не пив. Чудового зятя буду мати»,– подумала Балабушиха.
Гості з голодними шлунками потрощили вечерю до останнього шматка хліба, до рісочки й після вечері пішли знов в танець, вже зовсім не по-заграничному. Одна «карлючка» зачепилась закаблуком за Настину сукню й роздерла її внизу. Друга «карлючка» настоптала Балабушисі закаблуком на пальці з могодзулями так, що вона аж ухопилась рукою за ногу. В кінець усього столяр Монтаг показав на стіні зайчиків і старого сільського вчителя-німця. Гості роз'їхались вже світом. Другого дня Ба-лабушиха й Настя спали цілий день до самого вечора.
Цілу зиму їздили Густав та Герман в гості до Балабухи, як близькі сусіди. На різдво й в м'ясниці Балабушиха давала ради Густава вечори. Діло начебто зовсім ішло вже до вінця, як здавалось Балабушисі.
Але раз після великодня Балабушиха поїхала з Настею в гості до Шмідта. Весна стояла у всій красі. Настя аж палахкотіла од кохання до Густава. Балабушисі хотілось хоч всмак надивитись на Гануша. З-за ліса зачорнів високий стовп сахарні. Пишна весняна година сприяла їх веселим почуванням і гармонізувала з ними.
– Коли б ти, Насте, знала: як угляджу я сахарню, то неначе п'яниця вглядить корчму,– сказала Балабушиха трохи вульгарно.
– А я як угляділа той чорний стовп, то мені здалося, що він заквітчаний рожами. Мені чогось здається, що тут десь пахне резеда,– сказала Настя.
Вони в'їхали на фабрицький двір і стали коло директорового двора.
– Мабуть, вже зацвіли весняні квітки в директоровім квітнику,– сказала Балабушиха.– Отам, мабуть, саме красуються чудові квітники на зеленій травиці, повні тюльпанів, нарцисів та півоній... Ой, які там гарні клумби! Я б їх вишила на подушці. А ти, Насте?
– І я б вишила. А побіжім та хоч гляньмо через частокіл.
Вони побігли й заглянули через частокіл в квітник. Квітник був навіть не скопаний. Земля на грядках чорніла, й доріжки вже заростали бур'яном. Кошики-клумби були порожні. Тюльпани та лілії були навіть повикопувані. Хвіртка була одчинена. В клумбах безкарно рили землю свині.
– Що це за диво? Чом це Густав та Герман не опорядили й досі квітника? – сказала Балабушиха.
Вони увійшли в прихожу, розляглися, повішали одежу на кілочках і прожогом убігли в залу. Настя думала стрінути Густава, Балабушиха – Гануша.
Зала була порожня, неначе пустка. З другої кімнати вийшов сторож, якийсь дід, нечупарний, ще й видроокий.
– Що це за диво? – крикнула Настя й по-чутила, що її серце затріпалось в грудях, неначе з переляку.
– Де ділись Шмідти? – спитала Балабушиха в сторожа.
– Вчора виїхали чи за гряницю, чи в Варшаву; бог його знає куди. Тут заїжджав до директора наш пан, та як почали шварготіти, та як почали кричати та змагатись, та трохи не побились. А другого дня директор знявся з місця та й виїхав похапцем з сім'єю десь далеко за гряницю, чи що,– сказав сторож.
Настя, як стояла, так і впала додолу, зомлівши. Балабушиха, сидячи на низькому одвіркові на вікні, схилила голову до стіни.
– Води! Принеси, діду, мерщій води! – крикнула вона з вікна. Дід почимчикував і приніс кухоль води. Балабушиха напилась, потім приснула з рота водою в лице Насті. Настя розплющила очі. Балабушиха вивела її попід руки й посадила на повозку. Вони вернулись, прямуючи «з-за гряниці» в Богуслав, вбиті горем.
– Поїхали й навіть з нами не попрощались,– заговорила Балабушиха вже аж під лісом.
Настя й слова не сказала, тільки плакала.
А бувший на балу в Балабушихи семінарист, сердитий на заграничний Балабушин бал, поїхав до Києва й в класі з кафедри оповістив усім товаришам за той бал і за те, як Настя й її мати нехтували семінаристами й гуляли з фабрицькими паничами та з столярами-нім-цями. Од того часу до Балабухи в хату не заглянув ні один семінарист.