10
Скоро звелів він
війну розпочати;
мав тоді князь
зим лиш п'ятнадцять,
коли він убив
Хундінґа дужого,
що землями правив
і людом всіляким.
11
Тоді зажадали
від родича Сіґмунда
багатства і перснів
Хундінґа діти;
змислили родичі
князю розплату,
помсту велику
батька убивці.
12
Конунг не дав
жодного викупу,
рідня не отримала
плати за мертвого;
мовив він, буде
буря велика
сірих списів
й Одіна гніву[342].
13
Рушила рать
на східку мечів[343],
що мала відбутись
на Лоґафйоллі;
зник Фроді мир[344]
у ворожнечі,
Відріра пси[345]
берегом бігли,
пожадні до трупів.
14
Дужий сидів
під Орлиною Брилою,
потому як вбив
Альва і Ейольфа,
Хйорварда й Хаварда,
Хундінга чад;
він те вчинив
з родом усім
Міміра списів[346].
15
Аж світло сяйнуло
на Лоґафйоллі,
блискавки сяяли,
...
16
[Тоді бачить конунг —
їдуть жінки]
в шоломах високих
із Хімінвангу;
лати на них
кров'ю залиті,
їхні списи
проміння пускали.
17
Рано спитав
у вовчому лігві
конунг — чи згодні
вершниці-діси
південні додому
з героями їхати
нині вночі;
гуділи тятиви.
18
3 коня дочка Хьоґні
схилилась, а битва
вщухла, — і мовила:
«Нині, гадаю,
є інші турботи,
ніж з перснедавцем
пити хмільне.
19
Має мій батько
дочку свою
віддати суворому
Ґранмара синові;
кажу я, о Хельґі,
тобі про Хьодбродда,
конунга злого,
котячого виродка.
20
Прийде той князь
нині вночі
[взяти додому
Хьоґні дочку],
якщо ти йому
поле битви не вкажеш
чи діву у конунга
не відбереш».
22
Слав тоді звідти
всевладний гінців
землею і водами
скликати полки,
мав у достатку
сяйва морського[348]
для воїв охочих
та їхніх синів.
Хельґі мовив:
23
«Веліть мореплавцям
човни готувати,
Брандей полишити
будьте готові!»
Там же володар
чекав на покликану
багатосотенну
рать з Хединсею.
24
І від берегів
мису Стафнснес
човни його рушили,
золотом вбрані;
Хельгі в Хйорлейфа
тоді запитав:
«Чи ти вже помітив
князя паскудного?».
25
Юний же конунг
слово промовив,
що зібрано безліч
на Треноейрі
човнів довжелезних,
воїнів повних,
що з Ервасунду
туди вирушали.
26
«Сотень дванадцять
воїнів вірних,
та є у Хатуні
більше удвічі
ратників конунга,
хай буде битва!»
27
Прибрав тоді вождь
на носі шатро[349],
люди його
прокидатися стали,
воїни бачать —
день вже зайнявся,
ратники вправно
ладнають вітрила,
вишиті гарно,
у Варинсфіорді.
28
Весла рипіли,
залізо дзвеніло,
щит бився об щит,
веслували бо вікінги;
рушили хутко,
воїнів повні,
князя човни
геть від землі.
30
Велів тоді Хельґі
підняти вітрила,
падали хвилі
на мореплавців,
бо зловорожі
Еґіра дочки[351]
мореконів[352]
потопити бажали.
31
Над мореплавцями
Сіґрун сама
захист тримала
на всьому шляху,
тож не потрапив
Ран до руки
хвиль олень[353] конунга
при Ґніпалунді.
32
А вже під вечір
до Унаваґару
гарно прикрашені
лодді ввійшли;
дивилось на них
зі Сваринсхауґу
духом смутне
військо могутнє.
33
Високородний
Ґудмунд спитав:
«Хто той землевладар,
що військо привів,
чиї то воїни
прямують до берега?»
34
Сінфьотлі мовив, —
на щоглу підняв
щита він черленого[354]
з вінцем золотим;
хвиль вартовий,
міг відказати
конунгу він
словом разючим.
35
«Скажеш під вечір,
свині зібравши
й сукам своїм
їдла наливши,
що Ільвінґів бачив,
зі сходу прийдешніх,
пожадних до битви,
із Ґніпалунду.
вернуться
344
вернуться
350
вернуться
354
Щит, оббитий червоною шкірою, трактувався як знак ворожих намірів, а білий щит — мирних.