Даґ мовив:
34
«Сказилась ти, сестро,
безтямною стала,
якщо свого брата
так проклинаєш,
з Одіна волі
всі негаразди,
бо між героїв
злі руни творив він.
35
Тебе просить брат
взяти персні червоні,
весь Вандильсве
і Віґдаллір;
хай пів країни
викупом стане
жоні персненосній
і дітям твоїм».
Сіґрун мовила:
36
«Жила я щасливо
на Севафйоллі,
та вранці чи ввечері
живу я безрадісно,
хіба військо княже
в сяйві наблизиться,
рушить під конунгом
Віґблер його,
злотом оббитий,
зустріла б я князя.
37
Такого міг Хельґі
жаху нагнати,
що всі вороги його
й родичі їхні,
мов би від вовка,
вівцями бігли,
козами в гори
гнали, налякані.
38
Схожий був Хельґі
з-поміж героїв
на ясен поставний
високий над тернами
чи на оленя,
росою кропленого,
що височіє
над дичиною
і сяє рогами
до самих небес».
На честь Хельґі було насипано курган. А Хельґі потрапив до Вальхалли, й Одін запросив його правити усім разом з ним. Хельґі мовив:
39
«Мусиш ти, Хундінгу,
кожній людині
ноги помити
й багаття розвести,
собак прив'язати,
харч дати коням,
тільки тоді
підеш спочивати».
Служниця Сіґрун ішла ввечері поблизу кургану Хельґі й побачила, як Хельґі їде туди з багатьма людьми. Служниця мовила:
40
«Що за оману
нині я бачу,
чи [настав] Раґнарьок, —
їдуть мерці,
коней своїх
острогами стискають, —
чи то герої
додому вертають?»
Хельґі мовив:
41
«То не оману
нині ти бачиш,
ані загибель
прадавнього світу,
хоч ми коней
острогами стискаєм,
додому герої
ся не вертають».
Служниця прийшла додому й мовила до Сіґрун:
42
«Сіґрун, облиш
ти Севафйолль,
коли свого князя
хочеш зустріти,
зійди на курган,
Хельґі прийшов,
зяють на ньому
рани криваві,
тебе він просив
струмінь смертельний
йому втамувати».
Сіґрун пішла на курган до Хельґі й мовила:
43
«Нині зраділа я
зустрічі нашій,
ніби голодні
Одіна яструби[392],
як мертвих знаходять
теплую плоть,
чи, зрошені росами,
бачать світанок.
44
Спершу волію
поцілувати я
конунга мертвого,
а ти закривавлений
панцир зніми,
волосся твоє, Хельґі,
наморозь вкрила,
всюди на князеві
смерти роса[393],
руки холодні
у родича Хьоґні[394];
як маю тебе я,
герою, зцілити?»
Хельґі мовив:
45
«З волі твоєї,
Сіґрун з Севафйоллю,
Хельґі залитий
росою печалі[395];
плачеш ти нині,
злотом прикрашена,
гіркими сльозами,
моя сонцесяйна,
з півдня прийдешня,
завжди перед сном.
Падає кожна
кривава краплина
князю на груди,
холодна, камінна,
тисне на мене.
46
Вип'ємо добре
славного зілля,
хоч втратили нині
добра і землі;
хай жоден муж
тужливих пісень
більш не співає,
хоч би й побачив
рани мої,
нині дружина
ввійшла до могили,
діва шляхетна
поруч зі мною[396]».
Сіґрун приготувала постіль у могилі:
47
«Ось тобі, Хельґі,
ложе готове,
горя позбавлене,
Ільвінґа чадо,
жадаю я спокою
в княжих обіймах,
так, мов була б я
з героєм живим».
Хельґі мовив:
48
«Нині, скажу я,
нема неможливого,
рано чи пізно
у Севафйоллі,
щоб ти на руках
мене, неживого,
спочила в могилі,
Хьоґні дочка,
жінка жива,
народжена конунгом.
49
Пора мені їхати
шляхом червоним[397],
путтю птахів[398]
на блідому коні[399];
поїду на захід
мостом вітрошолому[400],
перш ніж Сальґофнір[401]
переможців пробудить».
Тоді Хельґі поїхав зі своїми людьми, а жінки повернулися додому. Іншого вечора Сіґрун послала служницю на могилу сторожити. Коли засутеніло, Сіґрун сама прийшла туди і мовила:
50
«З'явився би нині,
як їхати думав,
Сіґмунда син
з Одіна залів;
марно чекаю
на любого князя,
бо вже й орли
на ясен сідають,
і люди рушають
на тінґ сновидінь[402]».
Служниця мовила:
51
«Більше сюди
ти не ходи,
діво шляхетна,
до хати мерця;
більшає моці
завжди в ночі
в усіх мертвих, діво,
аніж при денному світлі».
Життя Сіґрун вкоротилося через печаль і горе.
Колись вірили, що люди народжуються знову, але тепер це називають бабиними байками. Хельґі й Сіґрун вважалися народженими вдруге. Його тепер звали Хельґі Хаддінг'яскаті, а її — Кара, дочка Хальвдана, як про це сказано в Пісні про Кару[403], і вона була валькірією.
вернуться
Родич Хьоґні — зять Хьоґні, себто Хельґі.
вернуться
Строфи 45-46 висвітлюють цікаве міфологічне уявлення, поширене на Півночі, згідно з яким небіжчикам на тому світі заважають сльози їхніх живих родичів і друзів. Тому вікінгів не оплакували. Важко сказати, наскільки соціально універсальним було це уявлення, чи стосувалося воно всяких мерців загалом, чи лише представників воїнського прошарку.
вернуться
Блідий кінь — поширений маркер смерти й атрибут Смерти як персонажа (пор. фольклорний скандинавський образ «кобили Хель»).
вернуться
Міст вітрошолому — небесне склепіння.
вернуться
Сальґофнір — півень, що криком будить героїв у Вальхаллі.
вернуться
Рушають на тінґ сновидінь — ідуть спати.
вернуться
«Пісня про Кару» не збереглася, але її переказ міститься в ісландських римах XVI сторіччя.