Хьоґні мовив:
7
«Брюнхільд тебе
на лихо підбила,
ненависть люта
перемогла;
злиться вона
з радости Ґудрун,
а також із того,
що ти з нею тішився».
8
Смажили вовка,
різали змія,
Ґоторма потім
тим годували;
тим вони м'ясом
лють розпалили
в серці у мужа,
перш ніж послати
вбити героя.
9
Сіґурд загинув
на південь від Райну;
крук над мерцем
гучно кричав:
«Атлі об вас
леза зчервонить,
будуть убивці
клятвою скуті».
10
Стала знадвору
Ґудрун, дочка Ґ'юкі,
слово таке
промовила спершу:
«Де нині Сіґурд,
славний правитель,
якщо мої родичі
перші приїхали?»
11
Їй відказав
Хьоґні єдине:
«Сіґурд на півдні
мечами посічений;
схилився сірко[480]
над князем загиблим».
12
Тоді мовить Брюнхільд,
Будді дочка:
«Нині натішитесь
зброєю й землями;
Сіґурд єдиний
тим володів би,
якби трохи довше
лишався б живим.
13
Варто інакше
було б керувати
йому Ґ'юкі спадком[481]
і воїнством Ґотів,
бо ще п'ять синів,
правителів люду,
жадних до битви,
по ньому лишились».
14
Брюнхільд засміялась —
луна покотилась
по всіх тих палатах —
від щирого серця:
«Нині натішитесь
скарбом і землями,
бо славного князя
ви погубили».
15
Тоді мовить Ґудрун,
Ґ'юкі дочка:
«Дуже ти кажеш
злобні слова;
Ґуннар за Сіґурда
гнівив богів;
серце жорстоке
помста дістане».
16
Вечір настав,
пили багато,
було там тоді
чимало розмов;
потім усі
пішли спочивати,
сам лише Ґуннар
очей не стулив.
17
Смикав ногою,
довго бурмосив,
ратей винищувач
думав про те,
що проказали
обоє недобре
крук і орел,
як вони повертались.
18
Прокинулась Брюнхільд,
Будлі дочка,
родичка князя,
ще день не настав:
«Ганьбіть чи пробачте —
скоєно лихо! —
скажу про скорботу
свою чи помру».
19
Змовкли усі,
хто чув ті слова,
збагнуть не могли,
що вразило жінку,
яка побивається
нині над тим,
про що зі сміхом
просила героїв:
20
«Мала я, Ґуннаре,
нічне жахіття,
мерців повна зала,
а ліжко холодне;
а ти, княже, їдеш,
позбавлений радости,
зв'язані ноги,
у стан ворогів;
так буде з цілим
Хніфлунґів родом[482],
ваша присяга
вас і погубить.
21
Ґуннаре, забув ти
вчинок той,
що кров твоя в слід
і його струменіла[483];
нині йому ти
зле відплатив,
а він шанував тебе
понад усіх.
22
Він те довів,
коли супроти волі
сватати їхав
мене для тебе,
що ратей винищувач
добре тримає
клятву, що дав
юному князеві.
23
Палицю ран[484],
сяючу злотом,
конунг всеславний
між нами поклав;
пломенем той
клинок гартували,
краплі отрути
на ньому були».
