Брюнхільд мовила:
33
«Я мужем не гребую,
добре ви билися;
та Атлі не дуже
гнів ваш злякає;
житиме він
після вашої смерти
і перевершить
усіх за потугою.
34
Скажу тобі, Ґуннаре, —
хоч знаєш ти й сам, —
поквапились ви
скоїти лихо;
юна була я
і непідкорена,
всім задоволена
в домі у брата.
35
Я не бажала
заміж виходити,
поки ви, Ґ'юкунґи,
не прибули,
вершників троє,
люду правителів,
з вашої путі
не вийшло пуття.
36
Я обіцяла ся
люду правителю,
що серед злота
на Ґрані сидів;
поглядом він
до вас не подібний,
ані статурою,
ані лицем,
хоч виглядали
ви вельми владно.
37
Тоді мені Атлі
мовив єдине,
що не розділить
спадку зі мною,
злота й земель,
як згоди не дам,
частки позбавить
того майна,
що мені, юній,
він обіцяв,
що мені, юній,
відрахував.
38
Тоді мені спало
на думку таке,
що мушу я битись,
убратись у бронь,
і смертні загинуть
усупереч братові;
про те би тоді
дізналися люди,
багато мужів
мали би битися.
39
Зрештою згодилась
я на умови:
сильно бажала
дари ті отримати,
персні червоні
родича Сіґмунда;
іншого мужа
скарбів не воліла.
40
Кохала єдиного
я, а не інших,
не мешкала зрада
в серці валькірії;
Атлі про те
згодом дізнається,
коли він почує
про шлях мій у смерть,
41
бо не бувало
зроду, щоб рушила
жінка негідна
за іншої мужем;
то буде помста
за муки мої».
42
Ґуннар підвівся,
владар звитяжний,
руки на плечі
жінці поклав;
зійшлися усі
та намагалися
здоровий глузд
їй повернути.
43
Скинула руки
чужі з плечей,
мужам не дозволила
шлях заступити.
44
Ґуннар покликав
Хьоґні на раду:
«Хочу, щоб всі
у залі зібрались
твої та мої —
є в тому потреба! —
воїни й шлях
у смерть заступили
жінці до того,
як інша причина
прийде: тоді
хай буде, що випало».
45
Єдине тоді
Хьоґні промовив:
«Не заступайте
її довгий шлях,
їй повернутися
вже не судилося;
прийшла вона покручем
з матері черева,
вона народилась
на все те лихе,
мужам багатьом
на скруху сердешну».
47
Окинула оком
статки свої,
убитих рабинь
і хатніх служниць;
броню золочену —
недобре на серці
було їй — вдягнула
й мечем закололась.
48
Упала на ложе
вона й обернулась
і, ранена лезом,
оголосила:
49
«Нині підходьте,
хто золота хоче,
від мене дарунків,
до ложа мого;
кожній я дам
коштовне намисто,
одяг фарбований,
плаття яскраве».
50
Мовчали усі,
хто чули те слово,
згодом усі
так відказали:
«Годі смертей,
жити хотіли б.
Не треба служницям
пошани такої».
51
Тоді передумала
жона льоновбрана,
юна за віком,
і слово промовила:
«Не хочу я людям
шкоди чи смерти
через моє
горе нікому.
52
Хай не палають
на ваших костях
статки розкішні
чи Меньї добро[502],
як рушите ви
на зустріч зі мною.
53
Сідай нині, Ґуннаре,
до тебе промовлю,
сяюча жінка,
життя позбавлена;
вам не дістатися
вже до протоки[503],
хоч я сама
приречена вмерти.
54
Примиришся з Ґудрун
швидше, ніж думав;
жінці кмітливій
з конунгом жити
важко із мертвим
мужем у серці.
55
Дівчинку там
матір народить,
світлою буде,
мов ясний день,
мов промінь сонця,
зробиться Сванхільд.
56
Ґудрун даси ти
гідного мужа,
вона ж багатьох
згубить шляхетних;
щастя не буде
з їхнього шлюбу;
зробиться Атлі
її чоловіком,
Будлі нащадок,
рідний мій брат.
57
Багато я можу
лиха згадати,
що мені трапилось,
зраду, що зранила,
тож я нещасна
була за життя.
58
Будеш ти Оддрун
сильно бажати,
Атлі на те
згоди не дасть;
будете ви
потай любити;
тебе покохає,
як мала би я,
коли до нас доля
була би ласкава.
59
Атлі тебе
зле почастує,
будеш вмирати
у пастці зміїній.
60
Та незабаром
скоїться те,
що Атлі й сам
стане руїною,
щастя він втратить
і синів життя,
бо йому Ґудрун
жахна на ложі
лезо встромить
у серце скорботне.
вернуться
502
вернуться
503