Ґуннар і Хьоґні взяли тоді все золото, спадщину Фафніра. На той час між Ґ'юкунґами й Атлі була ворожнеча. Атлі винуватив Гюкунґів у смерті Брюнхільд. Щоб укласти мир, вони мали віддати йому Ґудрун, і дали вони їй випити зілля забуття, перш ніж видати за Атлі. Сини Атлі були Ерп і Ейтіль, а Сванхільд — дочкою Сіґурда й Ґудрун. Атлі конунг запросив Ґуннара і Хьоґні до себе і послав Вінґі й Кнефрода. Ґудрун знала, що це пастка, і доправила таємне повідомлення, щоб вони не приїздили, і надіслала Хьоґні на знак підтвердження перстень Андваранаут із вузликом з вовчого хутра. Ґуннар просив віддати за нього Оддрун, сестру Атлі, але той відмовив. Тоді він узяв за себе Ґлаумвер, а Хьоґні був жонатий на Костбері. Їхніми синами були Солар, Сневар і Ґ'юкі. А коли Ґ'юкунги прибули до Атлі, вмовляла Ґудрун синів своїх просити для Гюкунґів життя, та вони не схотіли того робити. Хьоґні прохромили мечем, а Ґуннара кинули у зміїну яму. Він заграв на арфі та приспав змій, але гадюка вкусила його в печінку.
1
Дівчам я була
коханим у матері,
сяйвом оселі,
любила братів,
доки мя Ґ'юкі
разом зі злотом,
разом зі злотом
не видав за Сіґурда.
2
Кращим був Сіґурд
за Ґ'юкі синів,
як пагін цибулі
за рослу траву, [517]
олень струнконогий
за всякого звіра,
чи злото червоне
за сивеє срібло.
3
Доки мене
брати не позбавили
мого чоловіка,
найпершого з люду;
не спали й не їли,
не думали думи
до того, як Сіґурда
не погубили.
4
Ґрані чвалав —
чути хрипіння —
а Сіґурд із тінґу
сам не приїхав;
олені сідел[518]
кров'ю стікали,
стомились на стежці
вони під убивцями.
5
Пішла я, згорьована,
Ґрані розрадити,
заплакана, стала
питати коня;
Голову Ґрані
схилив до трави,
певен був кінь:
князь неживий.
6
Довго вагалась,
довго я думала,
перш ніж спитати
про справу правителя.
7
Ґуннар похнюпився,
повів мені Хьоґні
про мого Сіґурда
рани смертельні:
«Ліг він посічений
від наших рук,
Ґуторма вбивця
дістався вовкам.
8
Побачиш ти Сіґурда
на південнім шляху;
там ти почуєш
крукові крики,
крики орла,
що тризну знайшов,
вовк бенкетує
твоїм чоловіком».
9
«Хьоґні, чому ти
шкоди такої
мені, нещасливій,
словом завдав?
Хай тобі серце
ворони вирвуть
у тому краю,
що незнаний тобі!»
10
Хьоґні тоді
одне відповів,
з серцем тяжким
у тузі великій:
«Матимеш, Ґудрун,
горе ще більше,
коли мені серце
ворони вирвуть[519]».
11
Тоді я пішла,
розмову скінчивши,
до лісу — дивитись,
що лишили вовки;
я не зітхала,
і рук не ламала,
й не голосила,
як інші жінки,
коли мертве тіло
побачила Сіґурда.
12
Нічний мені здався
морок ще глибшим,
коли я, скорботна,
сіла над Сіґурдом;
гадала — було би
ліпше за все,
якби вовки в мене
забрали життя,
або я згоріла,
ніби береза.
13
Пішла я у гори,
п'ять днів проминуло,
доки я Хальва[520]
палати знайшла.
14
Була я при Торі
аж сім півріч,
при дочці Хакона
у Данемарку[521];
вона мене тішила —
виткала золотом
зали південні
та лебедів данських.
15
Ми вишивали
витязів ігри[522],
і на узорах
з'явились герої,
тарчі червоні,
правителі гунів,
мечі та шоломи,
шляхетні князі.
16
Сігмунда струг
линув від берега,
ростра золочена,
штевні в різьбі;
на облавку вишили
Сіґара й Сіґґейра[523],
що їхали битись
на південь до Фйону[524].
17
Тоді Ґрімхільд[525],
Готська княгиня,
де я замешкала,
дізналась (...)
вона рукоділля
відіслала й покликала
знову синів
своїх і спитала,
чи хочуть вони
сестрі відплатити,
за вбитого мужа
дати їй викуп.
18
Ладний був Ґуннар
золото дати,
за втрату сплатити,
і Хьоґні так само.
Вона запитала,
хто їхати хоче,
сісти в сідло,
правити возом,
чвалати конем,
яструбом мчати,
стріли пускати
з лука свого.
19
Вальдар Данський
з Яріцлейфом,
Еймод третім
із Яріцкаром[526]
зголосилися їхати,
шляхетні на позір,
Ланґбарда люди[527],
в шатах червоних,
в бронях коротких,
в високих шоломах,
з мечами на пасках,
з брунатним волоссям.
20
Кожен мені
зичив дари,
зичив дари
і лагідно мовив,
щоби мене
в смутку великім
розрадити певно, —
не йняла їм віри.
вернуться
Ніфлунґи (Хніфлунґи, Нібелунґи) — від ісл. nifl, пор. нім. Nebel — «туман, мара»: «люди мари», з погляду просторово-магічної приналежности — мерці, прокляті люди, приречені насильницькій загибелі (з низки причин: зрадницьке вбивство Сіґурда, тобто злам священної клятви; володіння проклятим золотом Фафніра; сама мандрівка до країни гунів, яка тут маркується як хтонічний простір, локація хаосу, країна смерти). В континентальній (німецькій) традиції нібелунґами спочатку названо карликів-цверґів, що володіли проклятим золотом, згодом — Зіґфріда (повелитель нібелунґів), а тоді й бурґундів, королів Вормсу (Гунтера, Гаґена тощо). Тут ідеться, звичайно ж, про синів Ґ'юкі, головно Ґуннара й Хьоґні.
вернуться
Конунг Тйодрек — король остґотів Теодоріх Великий з роду Амалів, він же Дітріх фон Берн німецької традиції, один із прикладів того, яку міфопоетичній свідомості зливаються в межах єдиного хронотипу історичні персонажі, що за життя жодним чином не перетиналися. Остґоти і справді були підданцями й союзниками Аттіли, але сам Теодоріх народився лише 451 року, тоді як Аттіла помер 453 року, тож як військовий вождь (і римський чиновник) Теодоріх проводив незалежну від гунів політику і створив державу на теренах сучасної Італії та частини Центральної Європи зі столицею в Равенні (нім. Берн).
вернуться
Слова Хьоґні можна трактувати як архаїчний маркер родоплемінної свідомости: його смерть буде тяжчою втратою для Ґудрун, ніж втрата Сіґурда, бо втрата брата вважалася тяжчою за втрату чоловіка (геть не те бачимо у «Пісні про Нібелунґів», де за феодальною мораллю чоловік є ближчим за брата).
вернуться
Хальв — вітчим Сіґурда, другий чоловік Хйордіс, його матері.
вернуться
Витязів ігри — військові походи і битви.
вернуться
Сіґар і Сіґґейр — легендарні данські конунги, батько й син, що згадуються у «Сазі про Форнйота та його родичів» («Frá Fornjoti ok hans ættmönum»).
вернуться
Фйон — сучасний данський острів Фюн.
вернуться
Ґрімхільд — матір Ґудрун та Ґ'юкунґів. Можливо, це ім'я спочатку носила сама Ґудрун (Крімгільда з «Пісні про Нібелунґів» тощо), а вже на Півночі було перенесено на її матір. Цей фрагмент тексту пошкоджено.
вернуться
Деякі дослідники вважають наявність імен «Вальдар», «Яріцлейф», «Яріцкар» («Ярополк»?), Еймод (Еймунд із «Саги про Еймунда», норвежець на чолі варязького загону Ярослава Мудрого) доказом руського впливу на скандинавську словесність, ідентифікуючи Вальдара з Володимиром Великим, а Яріцлейфа з Ярославом Мудрим.
вернуться
Себто ланґобарди, германський народ, що брав участь у Великому переселенні й заснував королівство на півночі Італії.
