Старша Едда. Епос

Ґудрун мовила:
30
«Так тебе, Атлі,
помста дістане,
як Ґуннару часто
клятви давав ти
сонцем південним,
Сіґтюра горою[567],
ложа конем[568]
та Улля перстенем[569]».

Потім повіз,
хто вудила гризе[570],
скарбів дарувальника[571],
Роґніра чвар,[572]
до смертної скрині[573].

31
Князя живцем
кинули в яму,
де по підлозі
змії ковзали,
а Ґуннар самотній
взявся за арфу,
вдарив завзято
у струни скорботні;
так має золото
кожен звитяжний
нищитель перснів
своє берегти.

32
Атлі поїхав
краями своїми
конем злотоногим[574]
після убивства;
гамір на дворі
коні вчинили,
зброя співала,
як з пустки вертались.

33
Йшла тоді Ґудрун
Атлі назустріч
з кубком золоченим,
князя вітала:
«Прийми, владико,
у себе в палатах
радо від Ґудрун
звірят буркотливих,
що рушили в мару[575]».

34
Чари співали
з дозрілим вином,
коли у палатах
балакали гуни,
мужі бородаті
сміливі зібрались.

35
Пішла тоді світла
(...)
хмільним обнесла
витязів діса[576] безумна
і частувала владику
блідого і словом
Атлі принизила:

36
«Власних синів,
володар мечів,
криваві серця
з медом ти з'їв;
перетрави ти
людську дичину,
з'їдену з пивом,
й назад поверни.

37
Ти не покличеш,
на коліна не всадиш
від пива веселих
Ерпа та Ейтіля;
ти не побачиш,
як поруч сідають
два злотодавці,
скоблять списи,
гриви стрижуть,
острожать коней».

38
Крик був на лавах,
скажене волання,
гамір під шатами,
плакали гуни;
лиш Ґудрун єдина
сховала скорботу
за своїми братами,
стійкими, мов гори,
й за любими дітьми,
нетямущими, юними,
яких народила від Атлі.

39
Сіяла золото
біла, мов лебідь,
персні червоні
кидала челяді;
долю зростила[577],
сплив світлий метал,
не шкодувала
розкошів хатніх.

40
Атлі сидів,
очманілий од пива,
зброї не мав,
не вберігся від Ґудрун;
часто бували
в них зустрічі ліпші,
коли він при всіх
обіймав її ніжно.

41
Ложу дала вона
крови напитися
рукою смертельною
й вигнала псів,
двері замкнула
і підняла челядь,
дім запалила,
так плату взяла за братів.

42
Вогню віддала вона
всіх, що були там
і після убивства
приїхали з Мюркхейму[578];
старі стіни впали,
палав дім розкішний,
обійстя Будлунґів,
згоріли, приречені,
діви щитів,
потонули у пломені.

43
Годі про це,
жодна потому
жінка в броні
за братів так не мстилася;
трьох вона мала
народу правителів
призвести до смерти[579],
перш ніж померла.