10
Пішла вона потім
на ліжко до Хьоґні;
про те, що наснилось,
мовчати не стала,
сказала, прокинувшись,
мудра до князя:
11
«Їдеш ти, Хьоґні,
та добре подумай,
мало знавців
рун серед нас;
повім про знаки,
що сестра твоя врізала,
не світить тобі
повернутись додому.
12
Одне лиш не втямлю,
добрати не можу,
що трапило мудру,
чом сплутані руни;
та схоже на те,
що будете вбиті
скоро ви двоє,
як рушите в путь;
чи жінки помилка,
чи вражий то підступ?»
Хьоґні мовив:
13
«Всюди жінкам
ввижається лихо,
а я не такий,
зла не шукаю,
хіба треба мститись;
нам князь подарує
злото червоне;
недобрі знамення
мене не турбують».
Костбера мовила:
14
«Лихо вам буде
на тому шляху;
вам не судилася
приязна зустріч;
свого сновидіння
від тебе не скрию:
страшно скінчиться
ваша мандрівка.
15
Одяг твій гарний
горить у вогні,
пломінь високий
дім наш пойняв».
Хьоґні мовив:
16
«Лежить тут чимало
льняної одежі,
згорить вона вся —
ось що ти бачила».
Костбера мовила:
17
«Наснилось — ведмідь
забрався сюди,
стовпи повалив,
вимахував лапами;
в пащі його
чимало з нас зникло;
гамір зчинився
геть не малий».
Хьоґні мовив:
18
«Буря гряде,
білий ведмідь
завжди до шторму
зі сходу насниться».
Костбера мовила:
19
«Наснилось — орел
пролетів понад домом,
судилось нам лихо,
забризкав нас кров'ю,
я знаю — то був
дух Атлі[584] самого».
Хьоґні мовив:
20
«Худоби забій
віщує та кров,
до зарізу биків
часто сниться орел;
нам Атлі друг,
хай там що тобі сниться».
На тому кінець,
як і всякій розмові.
21
Шляхетні прокинулись,
про те ж повели,
мовила Ґлаумвьор
про сни скорботні,
-- -- -- з Ґуннаром
кожен на свій лад[585].
Ґлаумвьор мовила:
22
«Наснилось — висиш
повішений ти,
змії тебе
кусають живого,
звершилась доля;
скажи, що це значить?»
Ґуннар мовив:
23
Ґлаумвьор мовила:
24
«Наснилося — тягнуть
скривавлений меч
крізь сорочку твою —
шкода, що вголос
казати це маю, —
стирчать списи
крізь твоє тіло,
вовче виття
чути довкола».
Ґлаумвьор мовила:
26
«Наснилось — ріка
палатами рине,
люто реве,
лавки залила,
збиває обох
з ніг вас ріка,
її не здолати;
бути біді».
Ґуннар мовив:
27
Ґлаумвьор мовила:
28
«Наснилося — жони
мертві[587] зібралися,
майже без вбрання,
тебе обирали,
прикличуть тебе
скоро до себе;
діси, я певна,
тобі не зарадять».
Ґуннар мовив:
29
«Спізнилося сказане,
рішення прийнято;
шляху не уникну,
як вирішив їхати;
схоже, життя моє
скоро скінчиться».
30
Аж на світанку
мужі всі готові
рішучо рушали,
відмовляли їх інші,
поїхали п'ятеро,
більше удвічі
вдома лишили,
дарма це зробили.
Сневар і Солар —
сини були Хьоґні,
Оркнінґом звався
їхній супутник,
славний дуб тарча[588],
брат жінки Хьоґні.
32
Ґлаумвьор мовила,
Ґуннара жінка,
слово до Вінґі,
він їй здався розумним:
«Знати я хочу,
відплатите чим
нам за гарний прийом?
Зле звати в гості,
як підступ задумав».
33
Вінґі тоді
жваво поклявся:
«Хай мене йотун
візьме, як брешу,
буду повішений,
як зло в ми на думці».
34
Бера промовила
щиро від серця:
«Рушайте щасливо
і з перемогою;
хай таланить вам,
ніщо не зашкодить».
35
Хьоґні дав відповідь,
хатніх любив він:
«Мудрі, тримайтеся,
що би не трапилось;
сказано вдосталь
про втрати великі,
слова не зарадять
додому вернутись».
36
Глянули в очі
вони одне одному,
перш ніж судилося
їм розлучитись.
37
Щосили гребли,
зламали кіль навпіл,
краяли хвилі,
сповнені гніву,
репнули ремені,
тріснули люки[590],
не прив'язали
човна, як приїхали[591].
вернуться
585
У цьому місці манускрипт зіпсовано. Радше за все, строфа мала скінчитися такими рядками: «їх [сни] тлумачили з Ґуннаром // кожен на свій лад».