38
Довго чи коротко —
так я скажу, —
їхали й вгледіли
Атлі обійстя;
брама гриміла,
то Хьоґні постукав.
39
Тоді мовив Вінґі,
ліпше мовчав би:
«Їдьте додому,
буде вам кепсько,
спалю вас вогнем,
на шмаття поріжу,
я вас запросив,
та злий був той задум —
хто зволікає,
того я повішу».
40
Слово взяв Хьоґні,
мало наляканий,
геть не боявся
суворих випробувань:
«Ти не лякай нас,
це рідко вдається,
ще одне слово —
прощайся з життям».
41
Вінґі вони
забили на смерть,
сокири йому
подих урвали.
42
Люд зібрав Атлі,
вбраний у броні,
вмільці пішли
до огорожі;
словами жбурлялись,
палко сварились:
«Давно ми замислили
життя вас позбавить».
43
«Схоже, що кепсько
ви готувалися,
геть неготові,
один вже загинув,
рушив до Хель
один з ваших лав».
44
Геть розлютились,
почувши таке,
рухали пальцями,
схопили списи,
кидати стали
їх у щити.
45
Звістка про те,
що почалося,
до зали дійшла,
все раб розповів.
46
Зла стала Ґудрун,
про теє почувши,
намиста зірвала,
кинула долі,
ламала браслети
срібла крученого.
47
Вийшла надвір,
двері розчахнувши,
страху не знала,
вітала прибульців,
мовила Хніфлунґам
слово прощальне,
гідну промову
до них проказала:
48
«Бажала я вам
лишитися вдома,
судьбу не одуриш,
сюди прибули ви».
Розумно рекла,
щоб миром скінчили;
але ви не зважили,
«Ні» — відказали.
49
Бачить шляхетна,
буде їм лихо,
духом сувора
скинула плащ;
схопила меча
на родичів захист,
правиця її
не тремтіла у битві.
50
Ґ'юкі дочка
вразила двох,
ще й брата Атлі,
віднесли його потім,
тяжко поранила
в ногу під щит.
51
Ще одного
вона рубонула,
спровадила в Хель
твердою рукою.
52
Великої слави
борня та дістала,
ніхто так не бився,
як Ґ'юкі нащадки;
кажуть, що Ніфлунґи,
поки живі були,
модно мечами
броні рубали,
шоломи сікли,
такі були люті.
53
Ранок минув,
і полудень також,
бились вони
доки день не скінчився;
кров розлилася
на полі рікою,
вісімнадцять загинули,
з них — троє Хніфлунґів:
Бери два хлопці
й брат її рідний.
54
Славний[592] взяв слово,
хоч був він у гніві:
«Тяжко дивитись
на ваші діяння;
було нас три дюжини
ладних бійців,
тепер одинадцять,
зла наша доля.
55
Лишилось нас п'ятеро,
як Будді не стало;
у Хель давно двоє,
ще двох щойно вбили.
56
Рід мій великий,
того не сховаю,
та від жони
жодної втіхи;
рідко мав спокій,
відколи ми разом,
нищила рід мій,
майном розкидалась,
сестру в Хель послала[593],
паскудний то вчинок.»
Ґудрун мовила:
57
«Ти мені, Атлі,
перший зашкодив,
узяв мою матір,
та за скарб її вбив,
небогу до Хель
відправив ти голодом,
смішним я вважаю,
що сварку почав ти;
то мені добре,
що кепсько для тебе».
Атлі мовив:
58
«Велю я вам, ярли,
примножити горе
шляхетної жінки,
я хочу це взріти;
бийтесь щосили,
щоб Ґудрун ридала,
я хочу побачити
розпач її.
59
Хьоґні візьміть
і вдарте ножем,
виріжте серце,
зробити це мусите,
Ґуннара князя
міцно зв'яжіть,
киньте його
в яму до змій».
Хьоґні мовив:
60
«Роби, як захочеш,
все радо прийму я,
стерплю тортури,
траплялось і гірше;
бились ми славно,
як цілі були,
поранені нині,
тож маємо здатися».
61
Сказав тоді Бейті,
Атлі порадник:
«Візьмемо Х'яллі,
хай Хьоґні живе,
неробу вб'ємо,
на смерть він приречений,
прожив забагато
ледарем названий».
62
Жах охопив
казана вартового[594],
він затрусився
й забився в куток;
на війни їхні
він нарікав,
мав розлучитися
він зі свинями,
втратити все,
що досі надбав.
63
На кухаря Будді
наставили ніж,
раб верещав,
як лезо відчув,
ледар просився
гній кидати в полі,
роботу найгіршу
просився робити,
тільки би Х'яллі
життя вберегли.
64
Хьоґні вступився —
так мало хто зробить, —
за бідного хлопа,
аби відпустили:
«Свій присуд вважаю
веселою грою.
Нащо нам слухати
ці голосіння?»
65
Схопили сміливого,
бо не могли
вони зволікати
зі стратою витязя;
Хьоґні сміявся,
чимало хто чув це,
він гідно зустрів
наругу й тортури.