66
Арфу взяв Ґуннар,
підошви гіллям[595]
так він заграв,
що плакали панни,
мужі горювали,
ті звуки почувши,
той вигук потужний;
аж рвалися струни.
67
Померли герої,
ще день не почався,
гідно з життя
сміливці пішли.
68
Атлі вважав те
за справу велику,
що він стоїть
над тілами обох,
мудрій почав
дорікати дошкульно:
«Ранок вже, Ґудрун,
ти втратила родичів;
є в тому частка
твоєї провини».
Ґудрун мовила:
69
«Радий ти, Атлі,
твоя перемога,
та будеш ти каятись,
лихо зустрівши;
можу сказати
тобі про свій спадок:
зле тобі буде,
поки я житиму».
Атлі мовив:
70
«Знаю, що винен,
та є на те рада,
як кривду пом'якшити —
чвари облишмо, —
рабів тобі дам я,
шати ошатні,
срібло сніжисте,
і все, що захочеш».
Ґудрун мовила:
71
«Надію облиш,
ніц не візьму я;
відкинула спокій
за меншу образу;
я люта була,
зроблюсь ще лютіша,
мирилась з усім я,
допоки жив Хьоґні.
72
Зростали ми троє
в єдиному домі,
бавились разом
у гаю зеленім,
давала нам Ґрімхільд
злото й намиста;
вбивства братів
не забуду ніколи,
і не змирюся,
що справа ця добра.
73
Жінка страждає
від владного мужа;
хилиться древо,
як висохне віття;
стовбур впаде,
як корінь зрубати;
нині один ти
тут повелитель».
74
Був князь легковажний,
пильність утратив,
погляд прискіпливий
підступ би вгледів;
була Ґудрун хитра,
лукавою мовою
задум свій вкрила,
двома грала щитами[596].
75
Несла вона пиво
за братами на тризні,
Атлі дав учту
за своїми бійцями.
76
Скінчилося так:
питво готували,
був той бенкет
гамірним вельми;
був задум жорстокий
урвати рід Будлі,
вона чоловіку
воліла помститись.
77
Замкнула малих
і в ліжко поклала,
ті ж очі ховали,
та рюмсать не стали,
обняли матір,
спитали, що сталось.
Ґудрун сказала:
78
«Ніц не питайте,
смерть вам обом
я заподію,
врятую від старости».
Хлопці мовили:
«Вбий, як волієш,
ніхто не завадить,
та радість твоя
короткою буде».
79
Вбила тоді
люта братів,
обом гострим ножем
перетяла горлянки.
Атлі спитав,
де сини його бавляться,
де вони зникли,
щось їх не видно.
Ґудрун мовила:
80
«Радо піду,
щоб Атлі сказати;
ніц не сховає
дочка Ґрімхільд;
втіха твоя
зменшиться, Атлі;
прикликав ти зло,
як братів моїх стратив.
81
Кепсько я спала,
відколи загинули,
нині почуєш
про помсту за них:
„Вже ранок“, — казав ти,
я то пам'ятаю,
нині вже вечір,
ти інше питаєш.
82
Синів ти своїх
любих утратив,
дітей черепи
тобі правлять за чари,
тобі у питво
їхню кров я вмішала.
83
Їхні серця я
на рожні підсмажила,
тобі їх піднесла,
ти мовив — телячі:
сам їх ти з'їв,
ні з ким не ділився,
добре жував
міцними зубами.
84
Про долю дітей
своїх ти дізнався;
мій це учинок,
брехати не стану».
Атлі мовив:
85
«Жорстока ти, Ґудрун,
якщо це вчинила,
кров своїх чад
вмішала в питво;
смерть заподіяла
власним нащадкам,
самому мені
скорботу примножила».
Ґудрун мовила:
86
«Тебе і самого
воліла б я вбити,
жодної страти
не забагато
для князя такого;
ти і раніше,
люди так судять,
паскудства робив,
правив жорстоко
цими краями;
та більше нещастя
спіткало тебе,
як щойно ти чув;
ти злочином сам собі
тризну вчинив».
Атлі мовив:
87
«Згориш ти на вогнищі,
перш ніж камінням поб'ють,
отримаєш плату
за вчинки свої».
Ґудрун мовила:
«На горе подібне
вранці чекай,
гарнішу собі
обрала я смерть».
88
Мінялись обоє
злими словами,
мірялись гнівом
без жодної втіхи;
Хніфлунґа[597] лють
охопила велика,
мовив він Ґудрун,
що Атлі уб'є.
89
Спала на думку
їй Хьоґні загибель,
зичила успіху
помсті його.
Скоїлось Атлі
скоро убивство
від сина Хьоґні
й Ґудрун самої.
90
Славний у гніві
на ліжку підвівся,
швидко збагнув
про рани свої,
що дбати про них
немає потреби:
«Нумо, скажіть,
хто вбив сина Будлі,
скінчилася гра,
жити не буду».
вернуться
596
вернуться
597