Кормак Маккарті
Стелла Маріс
Видання, з якого зроблено переклад:
Cormac McCarthy. Stella Maris. New York:
Alfred A. Knopf, 2022. 208 p.
Переклад з англійської: Максим Нестелєєв
Випускова редакторка: Богдана Романцова
Редагування: Олеся Павлишин
Коректура: Юлія Колеснікова
Дизайн та верстка: Марія Шмуратко
Маккарті К.
Стелла Маріс. — К.: Темпора, 2025. — 224 с.
ISBN 978-617-569-741-2
ISBN 978-617-569-740-5
© 2022 by M-71, Ltd.
© Максим Нестелєєв, переклад, 2025
© Темпора, 2025
«СТЕЛЛА МАРІС»
Блек-Рівер-Фоллз, штат Вісконсин
Засновано в 1902 році
Від 1950-го — позаконфесійний заклад і госпіс для пацієнтів з психічними розладами.
Житловий блок
Історія хвороби 72-118
27 жовтня 1972 року
Пацієнтка — біла жінка єврейського походження, двадцять років. Приваблива, ймовірно, анорексичка. Шість днів тому прибула до закладу без багажу, ймовірно, автобусом. Рішення про прийом на лікування ухвалив доктор Веґнер. У сумочці пацієнтки був поліетиленовий пакет зі стодоларовими купюрами — на суму понад сорок тисяч доларів, який вона намагалася віддати адміністратору. Пацієнтка пише докторську дисертацію з математики в Чиказькому університеті, і їй діагностовано параноїдальну шизофренію із застарілою етіологією зорових і слухових галюцинацій. Раніше двічі лікувалася у закладі.
I
Привіт. Я доктор Коен.
Я очікувала на іншого доктора Коена.
Перепрошую. Мав бути доктор Роберт Коен?
Так. Гадаю, докторів Коенів тут не бракує.
Мабуть, ні. Як ви себе почуваєте? Усе добре?
Як я себе почуваю?
Так.
Я в дурці.
Ну. А поза тим, як самопочуття?
Як давно ви цим займаєтеся?
Близько чотирнадцяти років.
Ви записуватимете?
Здається, ми про це домовлялися. Добре, то ви не проти?
Певно, ні. Тоді я думала, що ви були кимось іншим.
Це недобре.
Ні. Усе гаразд. Хоча мушу зазначити, що я погодилася лише на розмову. А не на якусь терапію.
Так. Хочете мене щось запитати? Перш ніж ми почнемо.
Ми вже почали. Що, наприклад?
Можливо, ви хочете щось розповісти про себе.
О Боже.
Ні?
Ми збираємося розмальовувати за цифрами?
Перепрошую?
Усе гаразд. Просто я така наївна, що продовжую думати, що ці вилазки можуть іти за вектором, який не буде вивернутий жаргоном до абсолютно неправдоподібного.
Це що? Тон мого голосу?
Та все гаразд. Зробимо по-вашому. Якого біса.
Ну. Не хотілось би починати з поганого. Я просто подумав, що ви, можливо, захочете трохи розповісти мені, чому ви тут.
Бо мені більше нікуди було йти.
Але чому саме сюди?
Бо я вже була тут раніше.
А чому тоді ви вперше прийшли саме сюди?
Бо не змогла потрапити до Колетти[1].
А чому саме до Колетти?
Бо саме туди відправили Розмарі Кеннеді. Після того, як її батько вискоблив їй мозок.
Ви якось пов’язані з цією родиною?
Ні. Я нічого не знала про психіатричні лікарні. Я просто подумала, що якщо вони вибрали те місце, то, напевно, там досить добре. Та гадаю, вони все ж вискоблювали їй мізки в іншому місці.
Ви говорите про лоботомію?
Так.
Чому вони так з нею вчинили?
Бо вона поводилася дивно, і батько боявся, що її хтось трахне. Вона була не такою, як старий собі її уявляв.
Це правда?
Так. На жаль.
Чому ви відчули потребу кудись поїхати?
Йдеться про цей раз?
Так. Цього разу.
Просто так відчула. Я поїхала з Італії. Де мій брат лежав у комі. Вони знай намагалися отримати мій дозвіл від’єднати його від апарата. Хотіли, щоб я підписала папери. Тож я втекла. Нічого іншого на думку не спадало.
Ви не змогли змусити себе ухвалити це рішення? Від’єднати його від системи життєзабезпечення?
Так.
У нього настала смерть мозку?
Я не хочу говорити про свого брата.
Гаразд. Просто розкажіть мені, чому він у комі.
Він потрапив в автокатастрофу. Він був гонщиком. Я справді не хочу про це говорити.
Гаразд. Ви хочете мене про щось запитати?
Про що?
Про що завгодно. Про мене, якщо хочете. Можна я буду звертатися до вас просто «Алісія»?
Хочете, щоб я про щось вас спитала?
Якщо вам хочеться. Так.
Ви викладаєте в університеті?
В Медісоні. Так.
Я знаю, де це. Ви досить гарно вдягаєтеся як для науковця.
1
Розмарі Кеннеді (1918–2005), старша сестра президента США, після перенесеної лоботомії лишилася в ментальному стані дворічної дитини, і з 1949 року й до кінця життя вона жила в будинку на території Школи св. Колетти для особливих дітей (Джефферсон, штат Вісконсин;