Що вона сказала?
Вона плакала. Вона повторювала його ім’я.
Вона сказала щось ще?
Вона запитала, чи я телефоную з Італії.
Вона збиралася поїхати в Італію?
Ні. Вона б не знала, як це зробити.
Могли б її забрати.
Ні. Не могла.
Гаразд.
Але ж не гаразд, правда?
Якщо ви не хочете говорити про брата, я зрозумію. Я не знаю. Ви йому щось казали? Думаєте, він міг би вас почути?
Я сказала йому, що краще помру з ним, ніж житиму без нього.
Сприйму це за попередження.
Наше життя нацьковане на нас, як пес.
Це цитата?
Якщо й так, то не знаю звідки.
У всякому разі не щось єврейське?
Ні.
Чи є у вас єврейська родина?
Ні. Нас не виховували як євреїв.
Але ви знали про те, що ви євреї?
Ні. Я дещо знала. Хай там як, саме мої предки, які рахували копійки в кухлі жебрака, привели мене до цього суспільного стану. Євреї становлять два відсотки населення і вісімдесят відсотків математиків. Якби ці пропорції були ще трохи більше асиметричними, ми б мали говорити про окремий вид істот.
Хіба це трохи не притягнуто за вуха?
Ні. Це трохи недотягнуто за вуха. Різні історії можуть співіснувати під одним дахом. Питання Дарвіна залишається без відповіді. Звідки у нас з’являються розумові здібності, які не мають історії? Як так, що мозок готується до того, що має статися? Жодного уявлення. Яка частина мозкової схеми не задіяна, просто чекаючи на нові можливості? Хоч якась? Як впровадження змін на ринку готує ваших онуків до квантової механіки? До топології?
Онуків?
Можете вставити скільки завгодно пра-пра.
Не знаю. Не певен, що розумію вас. Чому б нам знову не повернутися до вас?
Це про мене.
Я говорю про вашу особисту історію. Де ви були до того, як потрапили сюди?
У загальній кімнаті.
А ви таки розумниця.
Я була в Італії. Чекала на смерть брата.
Як довго ви там були?
Два місяці. Трохи довше.
Вони чекали два місяці, щоб попросити вас від’єднати систему життєзабезпечення?
Ні. Вони просто ставали дедалі наполегливішими.
Ви розмовляєте італійською?
Даю собі раду. Хай там як, можливо, він би цього хотів. Не знаю. Знаю лише, що не змогла змусити себе це зробити. Я втекла світ за очі.
І ви добре почуваєтеся?
Ні. Боже, ні.
Коли ви приїхали сюди, у вас було багато грошей.
Не так і багато. Ми з братом успадкували гроші від моєї бабусі по батьковій лінії. Коли він віддав мені мою частку, мені не хотілося нічого робити. Тож я купила собі цей досить незвичайний Аматі. Я знала цей інструмент. Я бачила його у двох книжках і, звісно, в каталозі «Крістіз». Востаннє його продавали у 1863 році, тож я подумала, що він нескоро знову з’явиться на ринку.
Скрипка?
Так.
А скрипка, про яку йдеться, дуже дорога?
Я заплатила трохи більше ніж двісті тисяч доларів.
Вражає. Скільки грошей ви отримали у спадок?
Моя частка становила десь понад пів мільйона доларів. Я подумала, що купити скрипку — хороша ідея. Хоча я боялася залишати її в кімнаті. Тому звикла ховати її під подушку. Деякий час я, власне, тримала гроші в коробці з-під взуття в шафі.
Готівку?
Так. Коли брат дізнався про це, то змусив мене орендувати сейф у банку.
Ви не думали про те, щоб їх інвестувати?
Ми успадкували гроші й не повинні були платити з них податки. Але ми не могли цього довести. Гроші були зариті в підвалі будинку моєї бабусі. Вона сказала нам, де вони сховані і що ми повинні їх забрати. Але, звісно, на них не було ніяких документів.
Вона зарила гроші в підвалі?
Дідусь. Золоті двадцятидоларові монети. Складені в шматки свинцевих труб.
Історія виходить досить-таки дивна.
Люди іноді поводяться дивно.
А «Крістіз»? Ви купили скрипку на аукціоні?
Так. Я купувала через дилерсько-ремонтну майстерню «Бейн і Фуші». В Чикаґо. Натоді вони ще не відкрили свій бізнес. Але вони діяли як мої агенти.
Імовірно, у них не було такого інструмента в наявності?
Ні. У них нічого не було в наявності. Вони тоді щойно відкрилися.
Гадаю, це вас турбує.
Якщо хтось вкраде Кремону, її можуть більше ніколи не повернути. Це один із небагатьох інструментів, який, може, ніколи й не знайдуть. Я подумувала пофарбувати її. Якоюсь водорозчинною фарбою, яку можна буде легко змити, не пошкодивши лак. Можливо, пофарбувати у золотий. І покласти в дешевий футляр. Але я подумала про цитату, яку наводить Квайн[30]. «Збережи поверхню, і ти збережеш усе». Хай там як, я знала, що так і не змушу себе це зробити.
Хто такий Квайн?
30
Віллард Ван Орман Квайн (1908–2000) — американський філософ і логік аналітичної традиції.