Філософ. Дехто каже, що найвидатніший із нині живих.
І ви так вважаєте?
Можливо. Звісно, він думає, що розуміється на математиці. Він явно не може облишити її.
Але ви сказали, що це цитата.
Так, на обкладинці однієї з його книжок.
І він написав, чия вона?
Так. «Шервін-Вільямса».
Компанії з виробництва фарб?
Так.
Жартуєте?
Ні. Зовсім ні. І Квайн теж. Ну. Може, трохи. А може, навіть більше, ніж трохи, якщо подумати про це тепер.
«Бейн і Фуші». Я не перекрутив назву?
Ні. Коли я взяла скрипку, то поїхала додому автобусом. Піднялася сходами до своєї кімнати і сіла на ліжко, тримаючи скрипку на колінах. Просто роздивляючись футляр. Він був німецький. Імовірно, з кінця вісімнадцятого століття. І виглядав майже як новий. Чорна теляча шкіра із защіпками з так званого німецького срібла. Я розстебнула великим пальцем одну за одною защіпки і підняла кришку. Я пам’ятаю кожен свій подих.
Але ж ви вже бачили цей інструмент раніше. У дилера.
Ні. Не бачила. Вони поклали скрипку на прилавок і почали відстібати защіпки, але я їх зупинила. Звісно, я бачила фото. Фотографії в каталозі «Крістіз» були, мабуть, найкращі. Клен справді дрібнозернистий і завилькуватий. Нижня дека з двох частин, складених майже як у візерунку «ялинка». Дуже незвично. Лак на грифі сильно облупився, власне, до самої деревини, і я подумала, що він може бути навіть оригінальним, хоча в каталозі про це не було сказано. Я подумала, що це найдивовижніша річ, яку я колись бачила.
І купили її, не подивившись?
Так. Я поїхала в «Бейн і Фуші» з грошима в пакеті.
Автобусом.
Так. Я віддала їм гроші, і вони віднесли їх до підсобки, щоб перерахувати. Вони не знали, що з ними робити, а до аукціону залишалося п’ять днів. Здавалося б, люди купують за готівку, але це вже вочевидь не так просто. Вони не могли повірити, що я ношу з собою третину мільйона доларів у пакеті. Я відповіла, що ховаю гроші на видноті, але думаю, це їх тільки ще більше спантеличило.
Третина мільйона доларів.
Ну, власне, триста тисяч.
А за скільки «Крістіз» розраховував її продати?
Не думаю, що вони знали її ціну. Це був дуже унікальний інструмент. Вони припускали, що скрипка коштуватиме щонайменше двісті тисяч, але мої люди в «Бейн і Фуші» думали, що вона піде за більшу суму.
Але ви були готові запропонувати всі триста тисяч.
Так. Я сказала їм, мовляв, зробіть ласку, купіть мені скрипку.
Її продали б за її вартість. За визначенням.
Так.
Тож за скільки вона пішла?
Двісті тридцять тисяч.
Де був аукціон? У Нью-Йорку?
Так.
І ви сказали їм, що навіть не хочете на неї дивитися.
Так.
Гадаю, вони і так вважали вас трохи дивною.
Я не знаю, про що вони думали. Вони отримали з цього хороші комісійні. Вони хотіли віддати мені решту чеком, але я погодилася лише на готівку. Правило Боббі.
І що вони вам на це відповіли?
Вони качалися по підлозі, клекотіли й гукали один одного.
Гаразд. Ви не хотіли її дивитися, бо просто хотіли побачити її наодинці?
Так.
І ви відвезли її додому автобусом.
Так. Коли я приїхала, то сіла на ліжко зі скрипкою на колінах і відкрила футляр. Ніщо так не пахне, як трьохсотлітня скрипка. Я перебирала струни, звук був напрочуд інтимний. Я дістала скрипку з футляра, всілася і налаштувала її. Зацікавилася, звідки італійці брали чорне дерево. Для кілочків. І для грифа, звісно. І для підгрифника. Я вийняла смичок. Німецька робота. Дуже гарна інкрустація зі слонової кістки. Я натягнула смичок і просто сидячи почала грати чакону Баха. Ре мінор? Не можу згадати. Який же суворий, невідчепний твір. Він написав його для своєї дружини, яка померла за його відсутності. Але я не змогла його дограти.
Чому?
Тому що заплакала. Я заплакала і не могла зупинитися.
Чому ви плакали? Чому ви плачете?
Вибачте. Причин більше, аніж я могла би вам розповісти. Я пам’ятаю, як витерла сльози ялиновою декою Аматі, відклала її і пішла до ванної кімнати, щоб побризкати обличчя водою. А потім знову заплакала. Я знай думала про цей рядок: «Який довершений витвір — людина!»[31]. Я не могла перестати плакати. І я пам’ятаю, як запитала: Хто ми? Я сиділа на ліжку, а в руках тримала Аматі, яка була настільки прекрасною, що здавалася майже нереальною. Це була найпрекрасніша річ, яку я колись бачила, і я не могла збагнути, як таке взагалі можливо.
Ви хочете зупинитися?
Так. Вибачте.
III
Доброго ранку. Яку вас справи?
Краще не буває.
Ну от ви точно жартівниця. У вас усе гаразд?
31
«What a piece of work is a man!»