Вас не зупиняє той факт, що переважна більшість людей знаходить спосіб впоратися зі своїми розчаруваннями?
Ні.
Це і був би виняток, про який ви просили?
Так.
Наша розмова починає набувати досить цікавого характеру.
Я знаю. Нереалізоване прагнення лишає у спадщину мрію про своє здійснення.
Небесні закони. Чи не могли б ви розповісти докладніше?
Ні.
Гаразд. Ми можемо поговорити про вашого батька? Знову.
Якщо вам хочеться.
Але без особливого ентузіазму?
Усе гаразд. Зробіть ласку, далі.
Ви сказали, що не вважаєте свого батька відповідальним за все.
Не вважаю. Хай там як. Історія поглине їх усіх, разом з їхньою відповідальністю. Але бомба навіки.
Де була «Триніті»[44]? В Неваді?
В Нью-Мексико.
Ваш батько був там?
Так, звісно.
Він розповідав про це?
Не дуже. Я читала звичайні звіти. Група мого батька розташовувалася десь за десять кілометрів від епіцентру вибуху. Їм видали дуже темні окуляри. Гадаю, щось на кшталт зварювальних. Але мій батько взяв свої окуляри, бо вирішив, що в урядових він мало що побачить. Думаю, це можна вважати метафорою. Окуляри були призначені лише для того, щоб зупиняти ультрафіолет. Вони слухали відлік часу з гучномовця. Вони всі доволі нервувалися. Дехто боявся, що бомба вибухне, дехто — що ні. Пам’ятаю, батько розповідав, що під час першого спалаху він затулив окуляри руками, а потім, незважаючи на заплющені очі, побачив кістки у своїх пальцях. Не було жодного звуку. Лише це пекуче біле світло. А потім здійнялася червонувато-фіолетова хмара, розквітнувши в той знаковий білий гриб. Символ доби. І все воно повільно підіймалося на висоту три кілометри. Вітер від ударної хвилі був надзвуковим, і деякий час боліло у вухах. А потім, звісно, пролунав звук. Безбожна детонація, за якою послідував повільний гуркіт, несподівана луна прокотилася над палаючою місцевістю до цілого світу, який ніколи раніше не існував по цей бік Сонця. Пустельні створіння випаровувалися без жодного крику, а науковці спостерігали за цією здвоєною штукою в чорних лінзах своїх окулярів. Мій батько дивився крізь пальці, ніби одна з трьох мавп, яка «не бачить зла». Одне вони знали напевно: не бачити було вже надто пізно.
Що вони сказали? Науковці.
Вони всі встали і сказали: «Ого, всратися!»
Неправда.
Не думаю, що вони щось сказали. Вони були просто приголомшені. Друг мого батька, фізик на ім’я Бейнбрідж, який очолював програму, сказав: «Тепер ми всі сучі сини!» А Оппенгеймер начебто процитував Бгаґавадґіту, але, гадаю, санскритське слово, що означає «час», вийшло як «смерть» чи, може, навпаки[45]. А може, це одне й те саме слово.
Я б подумав, що характерним зображенням нашої доби є фотографія Землі з космосу, зроблена NASA. Ця прекрасна блакитна куля обертається в порожнечі.
Цікаве зіставлення, правда?
Вас не зворушує це фото?
Мене воно лякає. Ця порожнеча не бере участі в постійному існуванні нашого світу. Вона також є домом для незліченних мільйонів метеоритів. Деякі з них чималі. Несуться собі крізь чорноту зі швидкістю шістдесят кілометрів на секунду. Гадаю, що якби там було щось варте уваги, то його б уже давно зауважили. Один мій друг якось сказав: Коли всі сліди нашого існування зникнуть, для кого це буде трагедією? А ви їх потім ще слухаєте чи просто зберігаєте?
Касети?
Касети. Так.
Іноді я щось слухаю. Це ж нормально?
Звісно.
Ваш батько. Він ніколи не висловлював каяття? Або щось подібне?
Ні. Хоча багато науковців висловлювали. Вони одумалися. Мій батько казав, що їм треба було думати про це раніше. Треба було думати ще до того.
А це б щось змінило?
Ні. Він це й мав на увазі. Ніщо б нічого не змінило. Коли все тільки починалося, була деяка активність, спрямована на те, щоб дозволити науковцям висловитися щодо ймовірності скидання бомби, але мій батько вважав, що вони просто наївні. Він казав, що бомба належала тим, хто за неї заплатив, і це були точно не науковці. Вони заплатили за нас, казав він. До того ж ми були дешеві. Він сказав їм припинити скиглити.
Ваші батьки померли від раку.
Так. Я не думаю, що робота в Y-12 була особливо небезпечною, — хоча моя бабуся вважала, що саме це вбило мою маму. Тоді як робота мого батька в південній частині Тихого океану, ймовірно, межувала з самогубством. Звісно, про радіацію тоді мало що розуміли. Думаю, дехто побачить у цьому мораль.
Я так розумію, що точно не ви. Ви казали, що ваш батько помер у хатині над озером Тахо.
44
Кодова назва першого підриву ядерної зброї, здійсненого армією США 16 липня 1945 року в межах Мангеттенського проєкту.
45
Оппенгеймер згадував, що після випробування ядерної бомби йому на думку спали слова Крішни з вірша 32 зазначеної поеми: «Тепер я стану Смертю, руйнівником світів». У буквальному перекладі цієї фрази з санскриту йдеться не про смерть, а про «час, який руйнує світ».