Ви самі себе сюди запроторили?
В «Стеллу Маріс»?
Так.
Якщо сюди запроторюють, то дають довідку про психічний розлад, а якщо ти сам себе запроторюєш, то не дають. Бо вони думають, що ти достатньо психічно здоровий, інакше б сюди не заявився. Добровільно. Тож, поки з медичною карткою все гаразд, тобі це може зійти з рук. Якщо ти достатньо здоровий, щоб знати, що ти божевільний, то ти не настільки божевільний, щоб думати, що ти здоровий.
Скільки разів ви вже тут були? Двічі?
Так.
А чому тут цього разу? Власне, оце я хотів запитати.
Я постійно стикалася з дивними людьми у своїй кімнаті.
Вочевидь, у цьому немає нічого нового.
А тут мені хотілося побачитися з деякими людьми.
Пацієнтами?
Так. Думаєте, я прийшла би сюди, щоб відвідати персонал?
Тобто психотерапевтів-консультантів?
Так.
Не знаю.
Звісно, знаєте.
Ви не приймаєте жодних ліків?
Ні.
Ви вважаєте це розумним?
Я не знаю, що таке розумно. Я не розумна людина.
Але ви не думаєте, що божевільна.
Не знаю. Ні. Принаймні я не вписуюся у вашу книгу божевільних.
DSM[15]?
Так. Звісно, я не єдина, хто туди не вписується.
У вас досі бувають галюцинації?
Я ніколи не казала, що у мене галюцинації.
Ви описали своїх гостей як персон, які не існують.
Персонажів.
Хай персонажів.
Я цитувала з документації.
З якої документації?
З моєї. Але ні. Останнім часом я їх не бачила. Вони не люблять приходити в такі місця. Їм тут незручно. Ви всміхаєтеся.
Бо здається, що ви майже кажете, що такий заклад сам по собі сприяє психічному здоров’ю. Як саме? Так само, як церква відганяє злих духів?
Як на мене, непогана аналогія. Церква ніколи не втомлюється говорити про грішників. Натомість про спасенних згадує рідко. Хтось зауважив, що інтереси сатани суто духовні. Здається, Честертон.
Я не впевнений, що вас розумію.
Сатану цікавить лише ваша душа. В усьому іншому йому начхати на ваш добробут.
Цікаво. Ваші гості. Хай хто вони. Що ви можете про них розповісти?
Я ніколи не знаю, як відповідати на це питання. А що б ви хотіли почути?
А у них є імена?
Ніхто не має імені. Ми даємо їм імена, щоб їх можна було знайти в темряві. Я знаю, що ви читали мою історію хвороби, але хороші лікарі не звертають особливої уваги на описи галюцинаційних постатей.
Наскільки вони видаються вам реальними? Вони що? Схожі на сон?
Я так не думаю. Постатям у сні бракує цілісності. Ми бачимо шматки, а решту домальовуємо. Щось на кшталт сліпої плями. Їм бракує безперервності. Вони трансформуються одне в одне. Що й казати про те, що пейзаж, який вони населяють, — це сон.
Головна постать — голомозий карлик.
Невисока людина. Так.
Малюк.
Малюк. Так.
Але він не схожий на постать зі снів?
Ні, він як постать у кімнаті.
Цікаво, чи є у вас якісь здогади щодо того, чому ці постаті набувають саме такого вигляду.
Може, спробуємо перефразувати? Вони набувають того вигляду, з якого складаються. Гадаю, насправді ви хотіли б знати, що вони можуть символізувати. Я і гадки не маю. Я не юнґіанка. Ваше запитання також свідчить про те, що існує якась можливість упорядкувати цей безглуздий звіринець. Так чи так. Кожна з цих постатей ледь не мерехтить реальністю. Я бачу волосинки в їхніх ніздрях, можу зазирнути в їхні вуха, бачу їхні шнурки, зав’язані бантиком. І ви думаєте, що зможете зробити з цього оперу про мої неспокійні розумові процеси? Хай щастить.
Але ви усвідомлюєте, що інші люди не вірять, ніби такі істоти існують?
Дайте визначення слову «існувати».
Перепрошую?
Мене не обходить, у що вірять інші. Я не вважаю, що вони мають необхідну кваліфікацію, щоб мати власну думку.
Бо вони їх не бачили?
Ну. Гадаю, це можна назвати логічним глухим кутом. Що скажете?
Я впевнений, ви знаєте, що галюцинації такого масштабу, який ви описуєте, трапляються вкрай рідко. Не один психотерапевт припускав, що ви це вигадуєте.
Вигадую?
Так.
Доволі дивний вираз, ні?
Те, що ви вигадуєте те, що вигадуєте їх.
Так, що ж. Але вони теж не мають права на власну думку.
Психотерапевти?
Психотерапевти.
Може, й ні. Коли ця вся історія почалася? Скільки вам тоді було?
Ви вважаєте мене прикладом яскраво вираженого психозу?
15
DSM, Diagnostic and Statistical Manual of mental disorders