Перепрошую. Я не розумію.
Малюка.
А. Так. А хто його підіслав?
Не знаю. Він не більш таємничий, ніж найглибші питання про будь-яку іншу реальність. Або математику. Якщо вже на те пішло. Фігури, що обертаються у безіменній порожнечі. Врятовані з похмурого моря незліченного. Час закінчився.
VI
Доброго ранку.
Доброго ранку.
Ви сьогодні виглядаєте інакше.
Невиразна блідість. Відсутній погляд. Ви теж виглядаєте трохи змученим.
Мені пощастило, що я взагалі доїхав. Дороги жахливі.
Ви намагаєтеся мені про себе багато не розповідати. Про своє життя. Може, вам варто трохи менше дотримуватися партійної лінії.
Ну. Я розповідав, що одружений. Двічі з тою самою жінкою. Двоє дітей. Що ще ви хочете знати?
Як звати вашу доньку?
Рейчел.
Гарне ім’я. Сумне ім’я. Скільки їй років?
Дев’ять.
На що це схоже?
Вона не сумна.
Поки ні.
Вам не здається, що це дивний коментар?
Мені здається, що ми називаємо своїх дітей так, як хочемо їх бачити. Якою була б ваша донька, якби її звали Доллі? Адже вона задумлива.
Вона задумлива. Так.
Висока і струнка. У неї темне волосся. Розумна. Любить котів. До молодшого брата ставиться суворо. За винятком випадків, коли він завдає собі шкоди. Тоді вона біжить до нього першою.
Ви могли б виступати в цирку.
Може, колись я з нею зустрінусь. Вона тут бувала?
Ні. Не думаю. Ні. Не бувала.
Зробіть ласку, питайте далі.
Тобто зараз моя черга?
Так.
Добре. А ви можете розповісти мені щось, чого ніколи нікому не розповідали?
Жодному психоаналітику?
Добре. Жодному психоаналітику.
Та вагон усього.
Просто щось важливе. Те, про що ви думали. Можливо, якесь питання, яке ви давно хотіли поставити, але ніколи не ставили.
Ви думаєте, що у нас закінчується час?
Я не знаю. А він закінчується?
Без поняття.
Це не обов’язково має бути щось особисте. І навіть не обов’язково має бути про вас.
А про кого ж?
Про що завгодно. Можливо, якесь рішення, яке ви ухвалили. Або щось, що реалізувалося.
Реалізувалося?
Так.
Дивне слово. Тому що спочатку це означало надати реальності. А якби я розповіла вам якусь жахливу брехню?
Навіщо вам таке?
Я б не стала. Тому й кажу: А якби. Мені здається, що ви схильні вірити всьому, що я розповідаю.
Я занадто довірливий? Занадто легковірний?
Ні. Думаю, ви якраз такий, як треба.
Зробіть ласку, далі.
Я вирушила у подорож. У географічному сенсі. Кілька місяців я їздила країною. Їла і милася на стоянках вантажівок, а спала переважно в машині.
І займалися математикою?
Ні, але я багато читала. Я зупинялася в дешевому готелі в Бойсе, штат Айдахо, або подібному місці й просто відсиджувалася там. Я кидала машину на парковці торговельного центру і брала дріт запалювання з собою.
Який був сенс?
У цьому і був сенс. Я читала по чотири-п'ять книжок на день. У деяких з тих, що я шукала, вже давно закінчився наклад. Я підробляла студентські документи і робила собі читацькі квитки. Я читала книжки, які не брали вже сорок років.
А де тоді був Боббі?
Не знаю. Думаю, він подорожував країною, переводячи в готівку золоті монети.
А Малюк?
Він з'являвся час від часу. Зазвичай не в гуморі. Іноді я прокидалася десь у готельному номері і не дуже розуміла, як туди потрапила. Я лежала в одязі на металевому ліжку. А Малюк сновигав кімнатою і говорив щось на кшталт: У нас бабла в обріз, та я поки нас сюди привіз. Нам треба залягти на дно. І все обдумати. Я відчувала себе Джоном Діллінджером[60]. Що обдумати? Про що ти говориш? Ти розумієш, що не їла і не милася кілька днів. Ти не певна, де твоя машина. Ти спускаєшся і виходиш надвір, і там спека. Перша половина дня. Ти йдеш до рогу вулиці, там газетний кіоск, заглядаєш туди і бачиш «Маямі Геральд». Добре. Уже щось. Ти повертаєшся до своєї кімнати, а Малюка вже немає. Ти лягаєш у ліжко і натягуєш на себе простирадло. Тобі нічого не треба робити. Залишилося кілька годин до того, як виїжджати. Ніхто не стукає у двері. Виявляється, я заплатила за тиждень. У другій половині дня ти виходиш і бачиш свою машину з квитанцією за двірником, бо ти прострочила час стоянки. Ти починаєш переганяти машину з вулиці на вулицю. Від паркомата до паркомата. Від квитанції до квитанції. Ти заходиш до сімейного продуктового магазинчика, купуєш помідори, сир і ще щось. Кілька булочок. Ти повертаєшся до номера, але Малюк, здається, справді зник. Власне, все виглядало досить круто. Окрім п’яниць, які стукали в двері в будь-який час дня і ночі. Портьє в готелі в Топіці, в Канзасі, прямо запитав мене, чи я дівчина на роботі, а я сказала йому, щоб він добре мене роздивився і запитав себе, що б я робила в такій дірі, якби була хвойдою.
60
Джон Діллінджер (1903–1934) — американський гангстер часів Великої депресії, якого звинувачували в пограбуванні двадцяти чотирьох банків і чотирьох поліцейських дільниць.