Я не розумію, що це означає.
Я знаю. Просто не знаю, як це інакше сказати. Я зрозуміла: якщо ми дозволимо собі повністю заплутатися, то, можливо, вже ніколи не зможемо виплутатися. І навіть гірше, ми можемо не захотіти розплутуватися.
Так. Упідлеглення. Є таке слово?
Ні. Треба іменник «підлягання». Але підлягання — це загально, а упідлеглення — безпосередньо. Серед математиків немає одностайної відповіді на це питання. Мій новий друг Чіхара — можливо, шанувальник Ґеделя, але точно не його здогадок — каже, що математики, які розглядаються як біологічні організми, за своєю суттю досить схожі.
Це так він пояснює їхню згоду щодо математики? Кажучи, що вони всі однакові?
Гадаю, більшість математиків проґавила б гумор у цьому твердженні. Крім того, це погано пояснює наші розбіжності майже в усьому іншому. Я також підозрюю, що можна сказати, що математична інтуїція пояснює лише доступ до математики, але не її існування.
То як ви пояснюєте її існування?
Можливо, найкраще, що можна зробити, — це вказати на неї пальцем. За прикладом Вітґенштайна[66]. Йдеться про проблеми, які становлять суть математики, а не про відповіді. Що ці проблеми припускають.
Це правда?
Я не знаю, чи це правда. Але, можливо, вони пояснили б відчуття того, що зроблено відкриття.
А ми не кружляємо в математиці навколо поняття тавтології?
Досить непогано. Ми кружляємо навколо тавтології.
Але ви досі захоплюєтеся Ґеделем?
Дуже сильно.
А ваш новий друг?
Чіхара?
Так. Він теж ним захоплюється?
Гадаю, так. Мені здається, що успіх у науці в ранньому віці приносить з собою різні непередбачувані обтяжливі клопоти. І найбільша — страх. Чіхара це добре знає.
Страх? Чого?
Помилятися. Як думаєте, що нещодавно відповів Дірак, коли його запитали, чому він просто не виступив і не оголосив, що частинка, яка причаїлася в його розрахунках, була антиелектроном?
Я не знаю.
Через чисте боягузтво.
Що ще?
Знову про Ґеделя?
Так. Він явно займає багато місця.
На статті 1931 року його надихнуло читання «Principia» Рассела та Вайтгеда[67]. Рассел вважав, що Ґедель був єдиною людиною, яка прочитала її повністю, і він був вражений його розумінням. Звісно, їхнє дослідження так і не було завершене. Рассел побачив, у чому проблема, і благав Вайтгеда не публікувати його. Після цього вони майже не розмовляли один з одним. Ситуацію не покращували ще й постійні намагання Рассела трахнути молоду дружину Вайтгеда. Рассел тоді вів обмежене соціальне життя і казав, що якщо ми не можемо трахатися з дружинами наших друзів, то з ким же тоді трахатися?
Він цього не говорив.
Ні. Або ж я цього не знаю. Гадаю, це в нього був радше непроговорений принцип. Вайтгед намагався самотужки закінчити четвертий том, але зрештою йому довелося відмовитися. Мені здається, що роки роботи разом з Расселом дали йому хибне уявлення про складність усього задуму.
Рассел був справді хорошим математиком?
Так.
Але він покинув її. Математику.
Так.
Через Вітґенштайна?
Більшість людей — включно з Расселом — кажуть, що це сталося через Вітґенштайна. Але справжня причина полягає в тому, що Рассел хотів бути відомим. І він розумів, що математика йому цього не дасть. І, звісно, він не помилявся. І таки став відомим. Він прославився на весь світ і мав незліченну кількість жінок. Не всі вони були дружинами друзів.
Філософію він теж покинув?
По суті, так. Він почав писати популярні книжки. Думаю, він почав вважати спроби зрозуміти всесвіт безнадійною витівкою.
Всесвіт не містить ні світліні, ні темряви.
Ні миру, ні вірності, ні рятунку в болю.
Щось там про пасмурне поле[68].
Так.
Чому люди більше не цікавляться наукою?
Вони її бояться. Навіть освічені люди частіше віддають перевагу божевіллю. Прибульцям, Великовському[69]. Летючим тарілкам.
Божевіллю?
Так.
Що ж. До побачення, Ґедель?
Ґедель назавжди.
Ви в це вірите?
Ні.
Гаразд. Ви вмієте жонглювати?
Ну, ви це зробили.
Що саме?
Нарешті здивували мене. Чи вмію я жонглювати?
Так.
Так. На базовому рівні. Три тенісні м’ячики. Чому питаєте?
66
Ідеться про розділ 617 «Філософських досліджень» Вітґенштайна: «Сплівши якось особливо пальці, ми часом не можемо на чийсь наказ ворухнути пальцем, якщо той, хто дає наказ, тільки показує на пальця, — тобто
Те, що поки ми не відчуваємо в пальці доторку, він немов спаралізований, відомо з досвіду; апріорі ми цього не розпізнали б» (
67
«Principia Mathematics» (
68
«А universe containing neither light nor dark. / Nor certitude nor peace nor help for pain. / Something about a darkling plain»
69
Іммануїл Великовський (1895–1979) — російсько-американський психоаналітик і письменник. Автор кількох псевдонаукових теорій і книжок, що пропонують псевдоісторичні інтерпретації давньої історії, найвідоміша — бестселер «Світи у зіткненні» (1950).