Раніше ви перебували під наглядом як потенційна самогубця. Наскільки це серйозно?
Наскільки серйозним є самогубство?
Ні. Я маю на увазі, чи є у вас схильність.
Я знаю, що ви маєте на увазі. Можливо, поки ми про це думаємо, усе гаразд. А коли рішення ухвалене, то вже немає про що думати.
Тож де саме ви перебуваєте в цьому процесі?
Я б хотіла не бути під наглядом як потенційна самогубця.
Я теж цього хотів би.
Скільки людей, якби вони могли зникнути одним клацанням пальців, зробили б це? Як ви гадаєте? Усі сліди того, що вони існують і колись існували.
Не знаю. Гадаю, менше, аніж ви припускаєте.
Бажати, щоб ніколи не існувати. Знову ж таки, це не те саме, що перестати існувати. Хто це сказав? Анаксимандр[22]? А якщо не те саме, то для кого?
І гадки не маю.
Як не крути, мусимо визнати, що з останнім подихом той, хто вмирає, не просто приймає смерть, а віддається їй. Що має бути якась епіфанія, яка уможливить навіть найдурнішим і найоманливішим з нас прийняти те, що є не тільки неприйнятним, а навіть немислимим. Абсолютний кінець світу. Світ, який навіть на коротку мить не замислюється над тим, що станеться з нами.
І, гадаю, немає ніякої втіхи в тому, що це спільний досвід?
Ну. Гадаю, можна записати мерців у певну спільноту. Однак вони не дуже схожі на певну спільноту, правда? Невідомі самі собі, а незабаром стануть невідомими нікому. Хай там як. Просто те, що люди, чиє психічне життя не збігається з життям населення загалом, повинні вважатися ipso-бляха-facto[23] психічнохворими і потребувати лікування, смішно, на перший погляд. Психічна хвороба відрізняється від фізичної тим, що предметом психічної хвороби завжди і виключно є інформація.
Інформація?
Так. Наша тутешня основа — потреба у знаннях. В еволюції не існує механізму, який би інформував нас про існування явищ і водночас не впливав на наше виживання. Ми не знаємо, що тут є такого, про що ми не знаємо. Ми думаємо.
А це буде надприродним?
Мені здається, що саме «про що».
Про що?
Про що не можна сказати.
Вітґенштайн[24].
Дуже добре. У вас так закінчаться хлібні крихти.
Знайомі. Тепер, коли їх немає, чи відчуваєте ви полегшення?
Бозна-як воно. Ви, може, уявляєте, що я могла завжди їх позбутися. Або що вони з’являються на моє запрошення. І якби це було так, хіба я про це знала б.
Чому ні?
Можливо, це тому, що запросити химер у свій дім набагато проблематичніше, ніж запросити сусідів на чай. Або попросити їх піти. Звісно, якщо сусідів заохочують піти, вони знають, що не повернуться. Це дає їм більше свободи дій, щоб утекти зі столовим сріблом. А з чим може втекти химера? Не знаю. А що вона принесла? Що вона принесла, що вона могла б залишити після себе? Те, що вона може складатися з пари, ще не означає, що коли вона піде, наш дім буде таким, яким він був до її візиту.
А ви колись називали Талідомідного Малюка так при ньому?
Так. Одного разу.
І що він сказав?
Він сказав: Боже, Божено. Ти сама себе перевершила.
Він справді так сказав?
Справді.
А ви тепер підтримуєте якісь стосунки з родиною?
У мене є тільки бабуся.
Я думав, у вас ще є дядько.
Є. Але він намаханіший за мене. Думаю, бабусі доведеться віддати його в госпіс. Останнім часом він почав випорожнюватися в дивних і важкодоступних місцях. Якось він примудрився насрати в лампу на стелі в кухні. Наприклад. Я розмовляю з бабусею по телефону. Хоча й рідко. Вона вважає це марнотратством. Коли вона росла в Теннессі, телефони були тільки у багатіїв. У мене є родичі по батьковій лінії в Род-Айленді, але я їх майже не знаю.
Чому ні?
Вони думали, що батько побрався з жінкою, нижчою за походженням. Вони думали, що ми були купкою селюків.
Вас це турбує?
Ні. Купка довбаних ідіотів. Гадаю, це означає, що таки турбує, так? Не знаю. Я ніколи про них не думаю.
Коли ви востаннє бачили свою бабусю?
Близько трьох місяців тому.
Ви збираєтеся з нею знову побачитися?
А ви знай випитуєте, так?
Я хотів запитати, чи ви любили бабусю.
Дуже. Я втратила матір, коли мені було дванадцять, а вона втратила доньку. Спільна скорбота нібито об’єднує, але вже тоді моя бабуся почала бачити в мені щось таке, чого не могла назвати. Вона, певно, не знала, що латинською genius — це не тільки щось на кшталт янгола-охоронця, а й дух, який оберігає домашнє господарство, а тому може бути злим. Однак інтелектуальні трюки, до яких я вдавалася в дитинстві, втратили свою чарівність. Я любила її. Іноді я ловила на собі її дуже стривожені погляди. Черниці наполегливо змушували мене вчитися в школі, бо я була ще той геморой. Останні два класи я так і не закінчила. Я майже перестала спати. Вночі я блукала по дорозі. По простому сільському двосмуговому шосе, де ніколи не було машин. Одного разу вночі я повернулася, а на кухні горіло світло. Було близько третьої години ночі, і моя бабуся стояла в дверях кухні, коли я йшла під’їзною доріжкою. Але поки я дійшла до будинку, вона вже розвернулася і пішла нагору. Я знала, що це, можливо, одна з останніх нагод по-справжньому поговорити, і майже покликала її. Я подумала, що, можливо, коли я трохи подорослішаю, усе зміниться. Я думала про неї та її життя. Про те, що вона намріяла для своєї доньки, і про мрії, які вона натомість отримала. Я знаю, що плакала за нею частіше, ніж вона за мною. Я також знаю, що вона любила Боббі більше, ніж коли-небудь могла любити мене, але це нормально. Я не стала від цього любити її менше. Я знала про неї дещо, чого не мала права знати. Проте я вважала, що якщо ти виховуєш дванадцятирічну онуку, яка блукає по шосе о третій годині ночі, певно, ти повинна сісти з нею і поговорити про це. Однак я знала, що вона так не могла.
22
Анаксимандр Мілетський (бл. 610 до н. е. — бл. 546 до н. е.) — давньогрецький математик, астроном і філософ.
24
Людвіґ Вітґенштайн (1889–1951) — австро-англійський філософ, один із засновників аналітичної філософії, автор «Логіко-філософського трактату». Вище обіграно останню фразу з його «Трактату»: «Про те, про що не можна сказати, треба мовчати»