— А ти пам'ятаєш Джіма Гукера?
— О, він утік зараз же після твого від'їзду! І уяви собі! Недавно ми з татом заходимо в ресторан в Сан-Франціско і кого, ти думаєш, ми бачимо там. До нас підходить Джім Гукер — офіціант! Тато навіть розмовляв з цим. Але я, звичайно, з ним розмовляти не захотіла, — сказала вона, випнувши гарненьке підборіддя. — Ти ж розумієш, офіціант…
Кларенс надумався був розповісти їй про те, як Джім видав себе на руднику за нього, Кларенса, але не зважився, йому не хотілося давати Сюзі новий привід для глузування з Джіма, бо це було йому неприємно.
— Кларенс, — раптом промовила вона таємничим шепотом, показуючи на продавця і його помічників, — мені здається, що ці люди підозрівають нас.
— У чому? — спитав, як завжди точний, Кларенс.
— Не прикидайся дурником! Хіба ти не бачиш, як вони на нас поглядають?
Але Кларенс при всьому своєму бажанні не міг виявити найменших ознак такої цікавості з боку продавця, взагалі ніхто з присутніх не звертав на них уваги! І знову його охопило гнітюче почуття ніяковості, яке отруювало радість зустрічі.
— Ти живеш з батьком? — запитала Сюзі, міняючи тему розмови.
— З кузеном, ти хочеш сказати? Ти ж знаєш, що мій батько помер задовго до того, як ми з тобою познайомилися.
— Це ти так говорив, Кларенс, а тато каже, що це не так.
Але, помітивши, що в широко розкритих очах Кларенса промайнув стривожений вираз, вона швидко додала:
— Ну, значить, це твій кузен.
— Звичайно, кому ж про це й знати, як не мені! — сказав він з усмішкою, проте не зовсім упевнено. Спогади про минуле, про Пейтонів навіяли на нього смуток. — Мене привіз до нього один з його друзів.
І Кларенс коротко розповів Сюзі про свою подорож з Сакраменто, про те, як до Фліна потрапив лист, адресований Сілзбі. Але не встиг він закінчити свою розповідь, як помітив, що Сюзі зовсім не цікавлять всі ці подробиці, не зворушила її і згадка про її покійного батька, про його відношення до невеселих пригод Кларенса.
Підперши рукою кругле підборіддя, вона уважно розглядала його обличчя, удавана скромність не могла погасити в її очах лукавих вогників.
— Знаєш, що я тобі скажу, Кларенс, — промовила вона, коли хлопець закінчив свою розповідь, — попроси свого кузена, нехай купить тобі сомбреро[7] і оздоблене золотою бахромою серапо[8]. Тобі було б дуже до лиця. І тоді… тоді ти зміг би роз'їжджати по Аламеді в той час, коли ми виходимо на прогулянку.
— Але я хочу зустрічатися з тобою… у тебе вдома або в монастирі, — жваво заперечив Кларенс. — Патер Собрієнте і мій кузен все це легко зможуть влаштувати.
Сюзі похитала головою з виглядом людини, більш досвідченої в таких справах.
— Ні! Вони не повинні знати про нашу таємницю — ні мама, ні тато, особливо мама. Вони не повинні знати, що ми знову зустрілися після стількох років.
Важко передати, скільки таємничості і глибокодумності було в синіх очах Сюзі, коли вона вимовляла ці слова.
Помовчавши трохи, вона продовжувала:
— Ні! Ми не зможемо більше зустрічатися, якщо тільки нам не допоможе Мері Роджерс. Це моя єдина і найкраща подруга. Вона старша від мене. У неї самої були неприємності, і зараз їй суворо заборонено з ним зустрічатися. З нею ти можеш говорити про Сюзет. Так мене тепер звуть. Мама перехрестила мене в Сюзет-Олександру Пейтон. А тепер, Кларенс, — сказала вона тихо, лякливо озираючись навкруги, — можеш поцілувати мене один раз під капелюшком на прощання.
При цьому вона спритно зсунула крислатий капелюшок наперед, закрившись ним від людей, і підставила Кларенсові свіжу рум'яну щічку.
Сміючись і червоніючи, він двічі доторкнувся до неї губами.
Після цього Сюзі підвелася, легко зітхнувши, обтрусила спідничку, з серйозним виглядом натягла рукавички і промовила: «Проведи мене, тільки до дверей — вони йдуть». З цими словами вона гордо пройшла до виходу мимо зайнятого продавця і офіціантів. Сказавши підкреслено чемно: «До побачення, містер Брант!», вона задріботіла до готелю.
Кларенс затримався на хвилинку, проводжаючи очима струнку і граціозну постать в білому платті з пишною золотою хвилею волосся, що спадало на плечі і спину, і пішов у протилежний бік.
Він повертався додому зовсім збентежений, і це йому самому здавалося безглуздим. Були всі підстави гадати, що зустріч з Сюзі принесе Кларенсові нічим не затьмарену радість. Вона першою впізнала його і, незважаючи на зміни в її становищі, сама призначила побачення.