Выбрать главу

Джеймс Гедлі Чейз

Стерв’ятник - птах терплячий

Розділ перший

Феннел прокинувся миттєво: його розбудив вроджений інстинкт — нюх на небезпеку Чоловік відірвав голову від подушки та прислухався. Його огортала абсолютна темрява — хоч в око стрель. Лише тихий плюскіт води об бік пришвартованого судна порушував тишу. Поруч мирно сопіла Мімі. Спокійно й ритмічно поскрипувала баржа, гойдаючись на хвилях повноводної ріки. Верхню палубу монотонно заливав дощ. Усі ці звуки присипляли. «Чого ж я так раптово прокинувся?» — запитав він сам себе.

Упродовж останнього місяця Феннел жив під постійним страхом смерті, тому всі його почуття лише загострилися. Він знав: небезпека близько. Здавалося, що її можна навіть унюхати.

Чоловік мовчки простягнув руку під ліжко й стиснув пальцями руків’я поліцейського кийка. До одного з його кінців було припасовано шматок велосипедного ланцюга, який перетворював палицю на страшну, смертоносну зброю.

Тихенько, щоб не розбудити жінки, яка спала поряд, Феннел відгорнув ковдру з простирадлом і вислизнув із ліжка.

Він завжди дуже охайно складав свій одяг на стільці біля ліжка — і байдуже, де ночував. Коли ти постійно боїшся смерті, то життєво необхідно вміти швидко знаходити одяг і вбиратись у темряві.

Одягнувши штани, Феннел почав натягати черевики з гумовою підошвою. Жінка в ліжку тихенько зітхнула й перевернулася на інший бік. Стискаючи у правиці кийок, Феннел мовчки підійшов до дверей. Він ретельно вивчив планування баржі, тому темрява йому не заважала. Чоловік намацав добре змащений засув і відімкнув його, а тоді повернув дверну ручку. Прочинивши двері на кілька дюймів, визирнув у дощ та пітьму. Хлюпання води об борт баржі й гучний шум дощу приглушували інші звуки, проте вони не могли надурити Феннела. У мороці чаїлася небезпека — ще й така, від якої волосся ставало дибки.

З усією обережністю Феннел ще трохи прочинив двері та зміг розгледіти тьмяні обриси палуби у світлі ліхтарів із набережної. Ліворуч мерехтіло сяйво лондонського Вест-енду[1]. Чоловік знову прислухався, та нічого тривожного не почув. Але небезпека чатувала... Феннел був певен у цьому. Він присів, а тоді розпластався й ковзнув на холодну, мокру палубу. Дощ періщив по його голих дужих плечах. Чоловік подався вперед, а його рот викривився у хижому вищирі.

За п’ятдесят метрів від пришвартованої баржі маячів весловий човен, який плив просто до Феннела. У тому човні сиділо четверо кремезних чоловіків — обриси їхніх голів і плечей вирізнялися на тлі далеких вогнів. Один із гребців веслом спрямовував човен до баржі: його рухи були тихими й обачними.

Феннел ковзнув далі на палубу, ще міцніше стискаючи руків’я кийка, — і продовжував вичікувати.

Назвати Феннела сміливим було б помилкою, як і хибно вважати хоробрим леопарда. Той утікатиме, доки матиме змогу, але, загнаний у кут, він стане найнебезпечнішою і найлютішою з усіх почвар, що водяться у джунглях. Феннел був схожим на леопарда: доки йому лишався хоча б один шлях для відступу, він утікав, але, вскочивши у пастку, він немов обертався на холоднокровну тварину, зосереджену тільки на самозбереженні, — й байдуже, до яких засобів доведеться вдатися.

Феннел знав, що рано чи пізно вони знайдуть його. І ось вони тут — мовчки підпливають до нього. Невпинне наближення човна позбавило втікача всього, крім гарячкового бажання захиститися. Він втратив страх тієї миті, коли напевне дізнався, що Мороні підписав йому смертний вирок.

Чоловік вдивлявся у човен, який підпливав усе ближче. Переслідувачі знали, що Феннел небезпечний, тому бездумно ризикувати не наважувались. Усі четверо хотіли піднятися на борт, хутко заскочити в спальню й задушити його, добряче перед тим розпанахавши тіло ножами.

Феннел чекав, відчуваючи холодний дотик дощу до голих плечей. Стерновий занурив лопать у воду та легенько гребнув. Хитнувшись, човен іще швидше поплив по відкритій всім вітрам водній гладіні.

Утікач залишався невидимим у тіні. Феннел гадав, що він обрав дуже зручну позицію. Вороги, найімовірніше, піднімуться на баржу десь за чотири метри від місця, де він лежить.

Гребець обережно вставив у кочет весло, ніби воно було зроблене з цукрової вати, і поклав його вздовж трьох лавок човна. Тепер він міг посунути судно впритул до борту.

Чоловік, котрий сидів на передній лавці, підвівся й нахилився вперед. Він підтягнув човен до баржі й, стрибнувши як справжній спортсмен, видряпався на палубу. Розвернувшись, він упіймав за руку товариша, що стрибав за ним. Доки один переслідувач допомагав іншому видертися на борт, Феннел зробив свій хід.

Він вигулькнув із темряви, перетнув слизьку палубу й замахнувся ціпком.

Ланцюг ударив одного з чоловіків в обличчя. Той дико верескнув і заточився, а тоді сторчголов полетів у воду.

Другий переслідувач хутко зреагував: розвернувся і, наставивши ніж, приготувався дати Феннелу відсіч. Однак ланцюг уже обвив шию горлоріза, обдираючи шкіру й відкидаючи нападника назад. Той спробував за щось ухопитись, але марно, тож він горілиць гепнувся у воду.

Феннел чкурнув у тінь, а на його обличчі зазміїлася жорстока посмішка. Він знав: двоє інших переслідувачів не бачили його, бо світло було в них за спинами.

На якусь мить запанувало збентеження. Оговтавшись, стерновий схопив весло і взявся гарячково гребти від баржі. Інший пасажир намагався позатягувати товаришів з води у човен.

Феннел лежав і спостерігав, різко видихаючи повітря крізь розширені ніздрі. Його серце нестримно гупало.

Щойно обох поранених затягли на борт, гребець вставив у кочет і друге весло та щодуху поплив геть від баржі. Феннел не рухався. Якби вони помітили його, то наважилися б вистрелити. Тож він чекав, трясучись од холоду, аж поки човен не зник у пітьмі, і лиш тоді звівся на ноги.

Перехилившись через борт баржі, Феннел змив кров із ланцюга, відчуваючи, як крижаний дощ стікає по штанах. Нападники можуть повернутися знову, і тоді в нього вже не буде шансів: заскочити ворогів зненацька більше не вдасться.

Феннел струсив краплинки дощу з повік. Пора забиратись, і то якнайхутчіше.

Спустившись вісьмома сходинками у велику вітальню, він пройшов до спальні й увімкнув світло.

Жінка сіла на ліжку.

— Що відбувається, Лью?

Він навіть не глянув на неї. Скинув промоклі штани й голяка зайшов до маленької ванної. Господи! Як же він змерз! Феннел відкрив кран із гарячою водою та хвильку зачекав, а тоді ступив під цілющі теплі струмені.

Мімі зайшла до ванної та поглянула на нього набряклими від сну очима. Її довге чорне волосся скуйовдилось, а великі груди ледь не випинали із нічної сорочки.

— Лью! Що відбувається?

Феннел знову проігнорував її запитання. Кремезний і невисокий, він просто стояв під гарячими струменями, доки вода змочувала густе волосся на грудях, животі й у паху.

— Лью!

Відмахнувшись од неї, він вимкнув душ і взяв рушник.

Але жінка нікуди не пішла. Вона стояла біля ванної і дивилася на Феннела зеленими, повними страху очима з темними колами під ними.

— Дай мені сорочку... та не стій як той клятий бовван!

Він відкинув рушник.

— Що трапилось? Я хочу знати. Лью! Що відбувається?

Феннел відштовхнув Мімі й рушив до кімнати. Прочинив навстіж дверцята шафи, витягнув сорочку, яку відразу ж нап’яв на себе, тоді відшукав штани й нацупив їх. Потім він натягнув чорний светр-водолазку, а також чорну куртку зі шкіряними вставками на ліктях. Рухи його були швидкими й рішучими.

Жінка стояла в дверях і спостерігала.

— Чому ти нічого не кажеш? — Її голос вже зривався на крик. — Що відбувається?

Він на хвилю спинився, зиркнув на неї і скривився. Так, вона його влаштовувала, казав Феннел сам до себе, але жоден чоловік при тямі не назвав би її справжньою кралею. А втім, упродовж чотирьох тижнів він мав притулок на цій її миршавій баржі. Зараз, без тонни штукатурки на обличчі, Мімі нагадувала якесь страховисько. Вона була надто гладка. А від її обвислих грудей Феннела вже просто нудило. Тривога й переляк тільки додавали Мімі віку. Скільки їй років... сорок? Та вона його влаштовувала. Мороні знадобилося чотири тижні, аби відшукати його, але тепер пора давати звідси драпака. За три години чи й менше Феннел навіть не згадає про неї.

вернуться

1

Вест-енд — західна аристократична частина Лондона, в якій зосереджено ділове та культурне життя.