«Морські діви» — дюгоні.
Сирени живуть у тропічних морях і річках. Науці відомо їх чотири види: дюгонь (Червоне море, прибережні води Індійського океану, Філіппінські острови і північне узбережжя Австралії), ламантин (річки й морські затоки західного побережжя Африки), звичайний манат (східне узбережжя Америки від Північної Кароліни до Бразілії) і амазонський манат (річки басейну Амазонки й Оріноко).
Двісті років тому і в наших морях теж водилися сирени. Та ще які сирени! 1741 року експедиція Берінга відкрила на Далекому Сході, біля Командорських островів, морських корів ростом з кита. Серед сирен-велетнів тварини завдовжки десять метрів не були рідкістю. Та на жаль, за двадцять шість років після прилучення до науки Стеллерових корів (так назвали командорських сирен) промисловці, налетівши з Камчатки, винищили всіх капусниць. Стеллерові корови живилися водоростями ламінаріями, по-місцевому, морською капустою. Тому їх і прозвали капусницями.
Хижацьких нахилів, приписуваних міфічним сиренам, зовсім нема в сирен справжніх. Це сумирні тварини. Єдина їхня пожива — водорості й морська трава.
Зовні морські корови дещо нагадують великих тюленів. Але замість задніх ластів мають риб'ячий хвіст. (Хвостові лопасті розташовані, одначе, не вертикально, як у риби, а горизонтально, на зразок китів).
Спершу вчені дійшли висновку, що сирени — родички китів. Якийсь час сирен навіть називали рослиноїдними китами. Проте ця схожість з китами чисто зовнішня. Виявилося, що сирени мають багато спільного з дельфінами?., тюленями? Ні, із слонами!
Доведено, що і слони, і сирени походять від спільних предків. Тому риси родинної схожості зі слонами збереглись у сучасних сирен, хоча вони й схожі більше на рибу, китів, якщо хочете, навіть на русалок, але не на мастодонтів. Ми вже знаємо, що у самиць сирен молочні залози — на грудях. У слоних — те ж саме. У слонів і сирен все життя старі, стерті зуби замінюються новими, доброякісними. Самці дюгонів озброєні невеликими бивнями (іноді завдовжки до двадцяти сантиметрів), які розвиваються на зразок слонових: із різців верхньої щелепи. Навіть кістки сирен складаються з дуже щільної важкої маси, що нагадує слонову кістку.
Тепер мало что із фахівців сумнівається, що прообразом поширених майже на всій землі казок і легенд про русалок були морські родичі товстошкірих гігантів. Стародавній бог з риболюдською подобою Оаннес, як оповідає вавілонський міф, народився і жив у Червоному морі — де рясно водилися дюгоні.
Дідусь водяний?
Наступні рибохвості боги, богині й духи нижчого розряду — тритони, сирени, русалки — запозичили в нього свій зовнішній вигляд. На грунті цього запозичення розвинулися численні перекази й повір'я про фантастичних рибо-дів.
У міфології античного світу морські й річкові божества оселилися так тривко, що почали навіть втручатися в справи людей, що їх аж ніяк не обходили. Давній грецький міф розповідає, як розгнівалися морські богині, коли почули нескромну мову ефіопської цариці Касіопеї: та надто вихваляла свою красу. Богині надумали покарати гордівницю, ублагали Нептуна, головного бога морів, наслати на царство Кефея, нещасного чоловіка Касіопеї, морське чудовисько. Дракон немилосердно плюндрував землі Кефея. Тільки принесена в жертву царева дочка могла врятувати становище. Не з доброї волі — за вимогою народу віддав Кефей свою дочку на поживу потворі. Ця трагічна подія й поклала початок наступній легенді.
СВЯТИЙ ГЕОРГІЙ І ДРАКОН
СВЯТИЙ ГЕОРГІЙ — РУСЬКИЙ БОГАТИР
Давня ця легенда. Сюжет її надихнув багатьох поетів і живописців. Лише рукописних текстів стародавньої легенди про битву з драконом дійшло до нас «багатство незглибиме» — понад двісті списків російською, сербською, грецькою, сірійською, латинською, німецькою, французькою та багатьма іншими мовами.
Дві основні дійові особи легенди — святий воїн Георгій і фантастичне чудовисько — дракон. Ми розглянемо походження кожного з них. Почнемо з Георгія.
З усіх християнських святих, мабуть, найпопулярнішим серед нашого народу був Єгорій Хоробрий. Багато повір'їв пов'язано з його ім'ям, чимало пісень проспівано каліками перехожими на його честь. Він став офіційним патроном руських царів, московські князі обрали святого Георгія покровителем, занісши його звитяжну постать до числа геральдичних аксесуарів свого герба [29].
29
Святого Георгія «у срібному озброєнні й лазуровій приволоці (мантії)», який списом простромлює «золотого із зеленими крилами дракона», було зображено на гербі Московського князівства, а згодом — Московської губернії.