1843 року у піщаних плитах Коннектікуту (штат на сході США) палеонтологи надибали сліди якихось дивовижних «птахів». У порівнянні з метровими лаписьками, які полишили свої відбитки у кам'яному літопису Землі, слонова нога здавалася занадто мініатюрною. Якого ж зросту були пташки, що розгулювали пляжем доісторичного моря?
«Тигр океану» — меч-риба.
Це були, звичайно, не птахи. Сто мільйонів років тому на суходолі, на морі і в повітрі нашої планети панували ящери. Деякі з них, мов кенгуру, бігали на двох ногах. Ось чому їхні сліди схожі на пташині. Ще й тепер одна австралійська ящірка — хламидозавр, маленька родичка вимерлих велетів, при швидкому пересуванні користується лише задніми ногами. Біжить «клусом» на двох ногах, підтримуючи рівновагу тіла за допомогою довгого хвоста [32].
Багато ящерів за часів свого владарювання на Землі пересувалися так само.
А то був дивний час! Ніколи доти Земля не бачила таких чудовиськ і навряд чи побачить знову. Вони панували всюди — на суходолі, на морі і в повітрі. У безкраїх хвойних і папоротевих лісах жили найрізноманітніші ящери. Вони шугали між деревами^на шкірястих, неначе пергаментних, крилах. Відпочивали на гілках, згорнувши крила, страхітливі й потворні, «ніби вихідці з пекла». Галявинами сновигали моторні двоногі динозаври завбільшки з курку, а у високій траві біля болота поважно, перехильцем, копишилася величезна, як будинок, тварина. Неоковирний, мов колода, тулуб вагою в десятки тонн підтримують масивні колони-ноги. Кожна нога вдвічі вища за людину! Довга й гнучка шия-змія, увінчана малесенькою голівкою, постійно рухається: голова дбає про єдине — про їжу. Щоб прогодувати таку махину, зубам і шлунку доводилося, запевне, працювати і вдень і вночі! Немов гігантський удав, за потворою волочиться довгий хвіст, який міг би одним ударом забити слона.
Цього ящера вчені назвали брахіозавром. Брахіозавр — за зростом чемпіон серед усіх відомих науці гігантів. Він був удвічі вищий за жирафу і, витягнувши шию, міг би зазирнути у вікно четвертого поверху! Дванадцять метрів — отакий його дивовижний зріст!
У геолого-палеонтологічному музеї Берлінського університету зберігається повний кістяк брахіозавра, кістки якого німецькі вчені добули на горі Тендагуру в Африці. Ось його розміри: довжина — 22,65 метра, загальна висота — 11,87 метра, висота у карку — 5,8 метра, довжина шиї — 8,78 метра. Кажуть, що це ще був не найбільший екземпляр!
Скеле вимерлого «дракона» — бронтозавра.
Брахіозаври жили у річках і озерах більш як сто мільйонів років тому. Вони не плавали, а повільно рухалися по дну. Маючи такий великий зріст, брахіозавр сміливо переходив убрід будь-яку річку. До того ж ніздрі цієї дивної тварини містилися не на кінці писка, а високо на тім'ї. Щоб ковтнути свіжого повітря, йому не треба було підводити голови над водою. На поверхні, наче перископ, з'являвся лише тім'яний горбок ящера, клапани ніздрів відкривалися, і повітря зі свистом засмоктувалося у величезні легені. Деякі вчені вважають, що дорослі брахіозаври не могли рухатися суходолом: їх би розчавила власна вага!
До пари цьому велетню був інший «дракон» — стегозавр. Від мав малесеньку, звислу до самої землі голову, в якій містилася жалюгідна крихітка мозку. Дивно, як міг ящір, на зріст такий, як слон, обходитися в житті тією мізерною кількістю мозку (об'ємом з волоський горіх)?
Виявляється, окрім недорозвиненого головного мозку, стегозавр мав ще задній, крижовий мозок, на який він, в основному, і покладався. У крижі стегозавра була велика, разів у двадцять місткіша, ніж у голові, мозкова порожнина. Справжній череп! Але не в голові, а в основі хвоста. «Річ неймовірна, — говорить В. Лункевич, — і принаймні дуже дивна!» Стегозавр справді заднім розумом був міцний.
32
Професор О. Абель, відомий австрійський палеонтолог, помітив, що й звичайна зелена ящірка, яка водиться у нас на Кавказі, в Криму й на півдні України, іноді спирається на задні йоги й тікає, як хламідозавр.