(Іде.)
Мулей
З’являються три раби та інфант дон Фернандо.
1-й раб
2-й раб
3-й раб
(Іде.)
Дон Фернандо
З’являється Король.
Король
Дон Фернандо
Король
З’являється Дон Хуан.
Дон Хуан
Дон Фернандо
З’являється Дон Енріке в жалобі із посланням.
33
Це злощасне віщування
Поясню охоче я:
Доля в нім лиха моя
І мої поневіряння.
Скоро руку без вагання
Таруданту вручиш ти.
Я не в силах це знести
І загину у двобої
Перш, ніж іншому з тобою
Я до шлюбу дам піти.
Бачити тебе жоною
Супротивника – о, ні! —
Краще смерть, повір мені.
Хай моє життя ціною
І розплатою страшною
Буде за любов незмінну:
Ти з ним підеш до вінця,
Я від ревнощів загину —
Викупом в лиху годину
Стане врода за мерця!
Ми в саду сьогодні зрання
Працювали, як завжди,
Та, побачивши, що ти
Вирушив на полювання,
Раді кланятись тобі.
Бо одна у нас розрада —
Бачити тебе, Фернандо.
Ти нам світоч у журбі.
Дон Фернандо
Дайте, друзі, вас обняти.
О, коли б я тільки міг
Збити пута з ваших ніг,
Зруйнувати каземати
І зумів жадану волю
Дарувати вам усім, —
Ні, не здатний я нічим
Полегшити вашу долю.
Та благовоління Боже
Нам загинути не дасть.
Знайте, будь-яку напасть
Обережність переможе.
Вам вона в пригоді стане:
Невблаганний час не жде —
Квітка, що тепер цвіте,
Завтра хоч-не-хоч зів’яне.
Все міняє суть свою,
Не одвічні і страждання.
Що ж це замість подаяння
Я поради роздаю?
Сум, тривога, сподівання,
Сновидіння і ява,
Джерело невтішних сліз,
Невимовна безнадія.
Фенікс – ніжна й чиста мрія,
Що у серці я проніс,
Фенікс – мій тяжкий недуг
І моє чарівне зілля:
Скромно й щиро все відкрив я,
Як закоханий і друг.
Що ж, печаль його ясна:
Птиця Фенікс[33] в тому винна,
Певна річ, моя причина
Поряд з нею незначна.
Я нічим не вирізняюсь
З-поміж інших бідаків:
Відчуваю той же гнів,
Тою ж мукою терзаюсь.
Мчав узгір’ям я щодуху,
Бо тебе просити хочу,
Щоб розважитися трохи
Згодивсь до заходу сонця,
Дивлячися, як мисливці
Тигра облягли.
Сеньйоре,
Ти вигадуєш для мене
Безліч бавлень і видовищ;
Раб вітчизну позабути
Може за життя такого.
Раб, що титулом високим
Честь своєму пану робить,
На обходження поштиве
Має право, безумовно
Поспіши мерщій на берег
І забачиш ген у морі
Найпрекрасніше створіння
З тих, що винайшла природа:
Це галера християнська
Наближається до порту —
Онде прапор португальський
Гордо майорить на щоглах.
Так, вона красива справді,
Хоч уся похмура, чорна
Водночас мені здається
Радісною та сумною.
Почуття ці, я гадаю,
Пояснити можна просто:
Твій полон – причина суму,
Та близька жадана воля,
І тому вони радіють.
Ні, Хуане, суть не в цьому:
Бо якби ж то віщували
Посланці мені свободу,
То прикрасили б галеру,
А не вбрали у жалобу.
вернуться