Стійкий принц. Дама-примара

(Іде.)

Тарудант

О прекрасна Фенікс, досі
Я не мав іще нагоди
Вам свою явити вірність.
Знайте, я – ваш раб до скону.
Простягніть до того руку,
Хто віддав вам серце, прошу.

Фенікс

Я, вельможний гостю, щиро
Вдячна вам за добре слово,
Тільки дівчина повинна
Над усе цінити скромність.

Мулей

(убік)

Бачити його так близько
І не вмерти від скорботи!

Король

Любий принце, в наше місто
Ти приїхав так раптово,
Що прийняти як годиться
Я не встиг тебе.

Тарудант

Королю,
Я, на жаль, не маю змоги
Тут затримуватись довго.
Я послом прибув до Феса
Сам од себе, щоб скоріше
Взяти молоду дружину, —
Ти ж бо сам на шлюб дав згоду —
І, повір мені, від щастя
Я не відступлюсь ніколи.
Та виконувати мушу
Свій обов’язок.

Король

В усьому
Ти мене випереджаєш.
Я – боржник твій, принце. Можеш
Ні про що не турбуватись.
Та оскільки лютий ворог
Нам загрожує війною,
Не барись, аби дорогу
Він тобі не перерізав.

Тарудант

Не боюся я загрози,
Бо численне військо маю:
Стільки люду в нім і коней,
Що стає пустеля раптом
На велике місто схожа.
Я – твій воїн і до тебе
Швидко повернусь, королю.

Король

Що ж, тепер нам необхідно
Готуватись до походу.
Ти у Фес вертайся, Фенікс,
Покажись ще раз народу.
Гей, Мулею!

Мулей

Що накажеш?

Король

Вершників візьми з собою:
Супроводжувати Фенікс
Будеш на чолі загону,
Щоб вона до Таруданта
Прибула жива й здорова.
Король іде.

Мулей

(убік)

Ще цього не вистачало:
Я відправлюся в дорогу,
І нещасному Фернандо
Вже ніщо не допоможе.
Всі йдуть.

Дон Хуан, Бріто та раби вносять на руках Фернандо і саджають його на рогожу.

Дон Фернандо

Покладіть мене сюди;
Сонце щедро ллє проміння
З неземної висоти.
Боже, повний доброти,
Я – твоє мале створіння.
Світло тоскних днів своїх
Йов[37] прокляв у час розпуки,
Тільки це – великий гріх.
Я благословляю їх,
Незважаючи на муки.
Світло дня дала ласкава
Доля для людських сердець:
Сонця кожен промінець.
Кожна хмарка золотава —
Мова неба величава —
Як не славити її?

Бріто

Вам тут зручно чи не дуже?

Дон Фернандо

Я про це й не мріяв, друже.
Щедро милості свої
Нині Бог явив мені.
З підземелля, мов з могили,
Винесли на світ мене, —
Сонце бачу знов ясне,
Душу промені зігріли!

1-й раб

О, видовище сумне!
Нас гнітить твоя журба,
Та робота жде раба.

Дон Фернандо

Прощавайте, любі друзі!

2-й раб

Жах який!

3-й раб

Я плачу в тузі!

37

Йов – у Старому Заповіті праведник, який, зберігаючи непохитну віру, стійко виносив страждання, наслані Богом, щоб випробувати його. Символ терпіння, витривалості та вірності своїм переконанням.