О, нещасна я! Рятунку
Вже мені чекати марно.
Король
Я помру з тобою разом,
Бо не можу жити далі.
Дон Енріке
Господи! Чому не дав нам
Ти сюди приспіти вчасно,
Щоб вернути волю принцу!
Альфонс
Не кажи так, бо Фернандо
Визволити перед боєм
Повелів його із рабства:
Викупити ми повинні
Тіло мужнього інфанта
І в якомусь храмі Божім
З почестями поховати.
Щоб не думав ти, королю,
Що Фернандо мертвий вартий
Менше, ніж оця красуня,
Згодні на його останки
Обміняти Фенікс. Отже,
За троянди й свіжість травня
Дай мені січневий холод,
За живу дочку – Фернандо.
Король
Альфонс
Фенікс
Стала за мерця ціною —
Справдилось пророцтво давнє.
Король
Опустіть труну скоріше
І Альфонсу передайте!
Я і сам піду до нього,
Щоб до ніг його припасти.
Король іде, з муру на линві опускають труну.
Альфонс
Принце-страднику! Сьогодні
Тіло я твоє приймаю.
Дон Енріке
Дон Хуан
Альфонс
Дон Хуане, друже вірний,
Як же не вберіг інфанта
Ти від смерті?
Дон Хуан
Я ділив з ним
У полоні всі нещастя,
За життя його не кидав,
Не залишу принца й зараз.
Альфонс
Дядечку, подайте руку,
Я невільно вас образив.
Хоч запізно прибули ми,
Щоб Фернандо врятувати, —
Проти дружби смерть безсила,
І йому віддам я шану.
Благородне тіло принца
Буде в храмі спочивати.
Забирай тепер, королю,
Фенікс юну з Тарудантом,
Одружи дочку з Мулеєм,
Це б потішило інфанта, —
Той йому єдиним другом
Був у Фесі з-поміж маврів.
Підійдіть, раби, і тіло
Принца вашого, Фернандо,
Віднесіть на узбережжя,
Де стоїть моя армада.
Король
Альфонс
Військо урочистим маршем
За труною принца пройде
Під удари барабанів.
Ми ж закінчимо на цьому —
Хай вже нам глядач пробачить —
Повість про Стійкого принца
Португальського Фернандо.
ДІЙОВІ ОСОБИ
Дон Мануель.
Дон Луїс.
Дон Хуан.
Косме, блазень.
Родріго, слуга.
Донья Анхела.
Донья Беатріс.
Ісабель, служниця.
Клара.
Слуги.
Юрба.
Дія відбувається в Мадриді.
Вулиця. Дон Мануель і Косме в дорожньому вбранні.
Дон Мануель
На одну лише годину
Ми спізнилися на свято,
Що його мадридці щедрі
Влаштували, щоб відзначить
Принца нашого хрестини.
Косме
Так, одна година часом
Може важити багато.[43]
Бо якби Пірам злощасний
Не спізнився на годину,
Тісбу він свою б не втратив,[44]
На червоний колір крові
Не змінила б смоква барви
Ягід, ставши мимовільним
Свідком двох смертей дочасних:
Бо тягучим соком смокви
Ця трагедія писалась.
А якби на ту ж годину
Припізнивсь Тарквіній, давні
Автори б не сперечались,
Чи з Лукрецією справді
Він повівся так брутально.[45]
І якби ж то за годину
Геро все обміркувала,
З вежі, я вас запевняю,
Не стрибнула би нізащо.[46]
А якби цього не сталось,
Доктор Міра[47] для театру
Не створив би вже ніколи
Справді вишукану драму,
У якій з таким натхненням
Амаріліс роль зіграла…
Тож, коли вже на годину
Припізнились ми на свято,
Звісно, жодної хвилини
Більше гаяти не варто,
Бо інакше – просто неба
Доведеться ночувати.
Я волів би якнайшвидше
Друга врешті-решт побачить,
Що із радістю готовий
Стіл і постіль нам надати.
Це, сеньйоре, Провидіння
Нам само його послало.
Не збагну лише, чого це
Він опікується нами.
вернуться
Дама-примара – в оригіналі: «La Dama Duende», букв.: «дама-домовик».
вернуться
Перекладено за виданням: Don Pedro C alderón de la Barca. La dama duende. – Buenos A ires: Editorial Poseidón, 1943
вернуться
Вказівка на розуміння виняткової ролі часу й випадку в житті людини, характерне для світогляду бароко, що знайшло своє відображення у драматургії доби. Косме перелічує популярні античні сюжети, засновані на несприятливих збігах обставин, які призвели до трагічної розв’язки.
вернуться
Пірам, Тісба – вавилонський юнак Пірам був позбавлений можливості відкрито зустрічатися зі своєю коханою Тісбою. Коли закохані, нарешті, знайшли спосіб побачитися, Пірам запізнився, що мало фатальні наслідки для нього та для його коханої. Історію про Пірама і Тісбу використав також В. Шекспір у комедії «Сон літньої ночі» (1590–1596?).
вернуться
Тарквіній, Лукреція – син римського царя Секст Тарквіній вчинив насильство над Лукрецією, дружиною свого прибічника. Молода жінка, не витримавши наруги, вбила себе.
вернуться
Грецький юнак Леандр щоночі перепливав бурхливу морську протоку Геллеспонт, щоб зустрітися зі своєю коханою Геро, яка жила на іншому березі. Пливучи, Леандр орієнтувався на світло маяка, який запалювала для нього Геро. Одного разу вогонь згас, і юнак потонув. Коли ранком дівчина побачила мертве тіло свого коханого, яке прибили до берега хвилі, вона з горя вчинила самогубство, кинувшись у море. Історію Геро і Леандра переповідали у своїх творах Овідій і Вергілій.
вернуться
Антоніо Міра де Амескуа (1574? – 1644) – іспанський драматург і поет, чия творчість мала певний вплив на драматургію Кальдерона. Серед численних творів Міра де Амескуа є й п’єса «Геро і Леандр». Перелічені вище античні сюжети використовували й інші іспанські драматурги Золотої доби, зокрема Лопе де Вега і Рохас Сорілья.