Донья Анхела
Хоча за ввічливі манери
Повинна дякувати вам,
Не вірю я гучним словам.
Лестити люблять кавалери!
Я зовсім не з тієї сфери,
Де вітер розганяє хмари
Й світила нам дарують чари.
Ні, ви в простий вступили дім
І з панегіриком[55] таким
Не дяки гідні, а покари.
Бо я не досвіток – на жаль,
Бракує радості для сміху,
І не зоря, адже не втіху
Дарую швидше, а печаль.
І, звісно, я не Сонце: в даль
Не ллю проміння я щоденне…
Не відаю, хто я сама!
Однак із досвітком у мене,
Зорею й Сонцем, зокрема,
Нічого спільного нема.
Тож киньте лестощі смішні.
Я – жінка, й, хочете чи ні,
У кожнім жесті, кожнім вчинку
І кожнім слові тільки жінку
Повинні бачити в мені.
Дон Мануель
Для вас не значу я нічого,
І хоч досягнуто мети —
Ось ви, богиня красоти, —
Та більше у душі від цього
Не вдячності, а гіркоти.
Так, я ображений на вас.
Донья Анхела
Ображені?
Дон Мануель
Авжеж, сеньйоро,
Бо ви тримаєтесь суворо,
Не кажете, хто ви…
Донья Анхела
Не час!
Та ви дізнаєтеся скоро.
Однак благаю вас уклінно,
Якщо вам справді дорогий
Шанс зустрічатися постійно,
Зі мною розмовляти вільно,
Не квапте краще хід подій.
Отож не мучтеся даремне,
Бо що для вас ім’я моє!
Одне вам знати слід про мене:
Не та я, ким здаюсь, і, певне,
Не тою я здаюсь, ким є.
Ми під покровом таїни
Стрічатимемось наодинці,
І так збуватимуться сни.
Чи не розвіються вони,
Коли не стане таємниці?
Вас зачаровує картина,
Але освітлення змініть,
Й захоплення розтане вмить:
Вже перед нами мазанина.
Оце метаморфоза дивна!
Амур – художник, і казково
Він тямиться у гамі барв.
Я вам подобаюсь? Чудово!
А світло зміните раптово —
І я чужа вам. Боже збав!
Відверта буду до кінця:
Не варто припускати навіть,
Що дон Луїс мене цікавить.
Клянусь, безглузда думка ця!
Підозра вам не до лиця.
Дон Мануель
Так що вас змусило тікати,
Не чуючи, сеньйоро, ніг?
вернуться
55