І господар розсміявся — так голосно, що, здавалося, штекери зараз вилетять зі своїх гнізд. Ну, а оскільки штекери не вилетіли, генерал заспокоївся.
— А навіщо ви мені все це показуєте? Видаєте військові таємниці?
— Зовсім ні, — сказав чоловік у сірому. — У військовій науці головне не «що», головне — «коли». Від того, що ви тут побачите, ситуація не зміниться. А ось наша розмова стане більш осмисленою. Втім, давайте повернемося в кабінет.
Генерал знову сидів коло журнального столика і пив каву. Співрозмовник примостився на канапі перед ним. Канапа була стара, м’яка, вона провалювалася. А сірий френч, схоже, не любив розслаблених поз і тому намагався тримати спину прямо. Це йому вдавалося через силу, на відміну від генерала, що спирався на високу спинку крісла.
— Скажіть, а які ваші цілі? — запитав генерал з інтонацією шкільного вчителя.
— Якнайблагородніші, генерале.
Френч зробив паузу, щоб набрати трохи повітря в легені. Перевів подих. Те, про що він говорив, було для нього дуже важливим.
— Ви бачите, що ми перетворилися на Дике Поле. Імперію добив конфлікт із Україною. Ми не розуміли, у що вплутуємося, коли захоплювали територію іншої країни. Але, погодьтеся, у нас були підстави для нападу, оскільки ми усвідомлювали, що Україна для нас — це все одно, що… ну, скажімо, Шотландія — для Англії, Ельзас — для Франції. Отже, у нас були підстави для нападу. Знаєте, Україна ж сотні років була м’якою підчеревиною імперії. Якби Україна опинилася під вашим контролем, то південні рубежі імперії, дуга довжиною в тисячу кілометрів уздовж споконвічно імперських володінь, перетворилася б на лінію фронту, яку нам не було чим прикрити. Такою була основна концепція імперії.
— Але тепер там — наш контроль, як ви це називаєте. І там Стіна. Це ми від вас прикриваємося, а не ви, — не стримався генерал. Він недолюблював українців, але захист цивілізації був його роботою. Нічого особистого, справа понад усе.
— Oui, mon général; c’est comme ça[19], — погодився господар кабінету, переходячи з англійської на більш звичну для генерала мову. — Але тепер в Україні мир, прогрес і благодать. А в нас — громадянська війна. Столітня війна, яка давно вже втратила сенс. Ніхто не знає, хто ворог, а хто союзник. І що означає слово «перемога». А хочете, я вам скажу, що означає перемога?
Генерал обережно кивнув. Він узагалі вирішив усе в цьому приміщенні робити обережно. Навіть погоджуватися з приємним співрозмовником.
— Перемога це, перш за все, мир, — говорив той. — А мир настане тільки після того, як буде єдність. Ми знову повинні стати однією країною. Я не кажу про Зауралля. Там китайці, буддисти, Тенгрі[20] і тайга. І ще багато всього, чого нам не зрозуміти. Але Пітер, мій генерале! Але Ростов! А Новгород? Невже в нас немає прав на все це? Запитайте ростовців — хоч козаків, хоч «кротів», хоч товстих бабів на базарі, — чи хочуть вони в Москву перебратися? І вони вам, безсумнівно, дадуть ствердну відповідь.
— Ну, знаєте, — обережно заперечив генерал, — так само можна було б запитати їх, чи хочуть вони перебратися до Києва. Або до Парижа.
— Київ і Париж — це для них інший вимір, — не забарився з відповіддю чоловік у сірому мундирі, — а Москва — лише продовження реальності. Московський хаос їм ближчий і зрозуміліший.
Він говорив настільки переконливо, що європеєць подумки погоджувався. Його свідомість ішла за логікою господаря, як загіпнотизовані щури за чарівною дудкою в казці. Дудка продовжувала свою мелодію. Генерал ще не підспівував їй, але вже готовий був спробувати голос.
— Зрозумійте ж, генерале, ми майже без бою взяли під контроль Ростов. Ми повернемо законну владу і в Новгород. І тоді запанує мир на нашій землі. Не буде міжусобиці. Казав же один чужий пророк: «В сім’ї вольній, новій…». І щось там про те, що розквітне рідний край. Ну а поки ми ведемо війну заради миру. Для цього нам потрібна перевага в силі. Та щойно люди скажуть «Новгород — наш!», війна одразу ж припиниться. А далі — стрибок із феодалізму в суспільство рівних можливостей. Народна влада плюс дигіталізація[21] всієї країни. Ви не впізнаєте нас через десять років. І, можливо, самі захочете прибрати захисне поле разом зі Стіною.
Генерал був у захваті від такої перспективи. Якщо ця людина говорить те, що думає, до неї варто прислухатися. Не було підстав не вірити сірому френчу. Війна — це ненормальний стан для людства, люди зазвичай хочуть її припинити. А отже, треба дати їм змогу поставити крапку. Приєднати Пітер і взяти Новгород. Що тут незрозумілого?