Аж у середині грудня 2001 року Джобс зрештою погодився взяти нові опціони і, набравшись терпіння, почекати шість місяців, щоби скасували його старі. Але до того часу ціна на акцію (з поправкою на спліт) зросла на 3 долари й склала приблизно 21 долар. Ціна «страйк» нових опціонів перейшла на інший рівень, і цінність кожного з них складала тепер менше 3 доларів. Тож юрисконсульт Apple Ненсі Гайнен переглянула нещодавні ціни на акції і допомогла вибрати дату в жовтні, коли ціна на акцію становила 18,3 долара. Вона також затвердила декілька протоколів, відповідно до яких рада начебто вирішила надати ґрант Стіву у той день. Підписання документу заднім числом могло вартувати Джобсові 20 мільйонів доларів.
І знову репутація Джобса постраждала, хоч він і не заробив ні копійки. Ціна на акції Apple продовжувала падати, і до березня 2003 року навіть нові опціони були настільки низькими, що Джобс виторгував за них усі прямий ґрант вартістю 75 мільйонів доларів у акціях — у сумі це складало 8,3 мільйона за кожен рік, який він працював з того часу, як повернувся в 1997 році, і до кінця дії гранту в 2006-му.
Нічого з цього не мало би ніякого значення, якби часопис Wall Street Journal не надрукував у 2006 році низку розгромних статей про фондові опціони, підписані заднім числом. Про Apple там не згадувалося, але рада директорів компанії створила комітет із трьох членів — Ела Ґора, Еріка Шмідга з Google і Джері Йорка, колишнього працівника IBM і Chrysler, — щоби вони розслідували такі випадки в Apple.
— Ми з самого початку вирішили: якщо Стів був неправий, то хай уже буде, як карта ляже, — пригадував Ґор.
Комітет виявив деякі неточності з Грантами Джобса і декількох інших керівників, і передали результати своїх спостережень у SEC. Джобс знав про підпис документів заднім числом — було написано в доповіді, — але він не отримав від цього ніякого фінансового зиску. (Комітет ради директорів у Disney також знайшов схожі випадки підписання документів заднім числом у Pixar, які відбулися в той час, коли Джобс керував компанією.)
Закони, якими врегульовувалася така практика підписання заднім числом, були неясними, особливо враховуючи те, що жодна людина в Apple не отримала фінансової вигоди від грантів із сумнівними датами. SEC протягом восьми місяців проводила власне розслідування і в квітні 2007 року оголосила, що не подаватиме позовів проти компанії Apple «частково через те, що вона сприяла швидкому й достеменному дослідженню Комісії, а також швидко подала власну заяву». Хоча SEC виявила, що Джобс знав про підписання документів заднім числом, вона звільнила його від відповідальності за цю провину, оскільки він «не знав про можливі бухгалтерські наслідки».
Однак SEC таки написала скаргу на колишнього фінансового директора Apple Фреда Андерсона, який був членом ради директорів, і генерального юрисконсульта Ненсі Гайнен. Андерсон, капітан повітряних сил у відставці, чоловік із квадратною щелепою, глибоко чесний, мудрий і врівноважений, — він був відомий своєю здатністю контролювати істерики Джобса. SEC притягла його до судової відповідальності лише за «недбале поводження» з документами по одному пакету акцій (не тому, який отримав Джобс). SEC дозволила йому продовжувати служити в корпоративних радах. І все ж він звільнився із ради директорів Apple.
Андерсон уважав, що з нього зробили цапа-відбувайла. Коли SEC подала позов проти нього, його адвокат виступив із заявою, яка перекладала якусь частину вини на Джобса. Там ішлося про те, що Андерсон «застерігав містера Джобса, що грант колективу директорів має бути оцінений у день, коли наявна рада вирішить це питання, або ж записаний на рахунок поточних прибутків», на що Джобс відповів, «що рада дала свою попередню згоду».
Гайнен, яка спершу заперечувана звинувачення, висунуті проти неї, зрештою змушена була заплатити 2,2 мільйона штрафу, не визнаючи й не заперечуючи будь-якого проступку. Сама компанія задовольнила позов акціонерів тим, що погодилася виплатити 14 мільйонів доларів за завдану шкоду.
«Рідко трапляється таке, що стільки проблем, яких легко можна було би уникнути, виникають лише тому, що одна людина одержима власною репутацією, — написав Джо Носера у New York Times. — І знову ж ми говоримо про Стіва Джобса».
Нехтуючи правилами, він створив клімат, у якому комусь такому, як Гайнен, було важко борсатися і щось доводити. Інколи для цього потрібно було чимало винахідливості. Але люди, котрі оточували Стіва, могли заплатити за це високу ціну. Зокрема, в питаннях компенсації, — те, що хороші люди не могли не послухатися його примх, змушувало їх припускатися великих помилок.
Щось схоже відбувалося і з вибриками Джобса на стоянці. Він відмовлявся від таких табличок, як то «Місце для автомобіля виконавчого директора», але вважав, що має право ставити машину на місцях для неповносправних. Він хотів, щоби його вважали (інші та він сам) людиною, яка готова працювати за 1 долар у рік, але також волів, щоби його наділяли велетенськими грантами акцій. У ньому боролися суперечності бунтівника та представника субкультури, який перетворився на підприємця; людини, яка хотіла вірити, що він увімкнув і налаштувався, не продавши і не заплативши.
Святкуючи п ’ятдесятиріччя Джобса: іменинник (у центі), Ів і Лорін (за тортом), Едді К’ю (біля вікна) Джон Ласетер (з фотоапаратом) та Лі Клоу (бородач)
Пізніше Джобс припускав, що причина його раку криється в тому році — починаючи з 1997-го він керував обома компаніями Apple і Ріхаr. Йому постійно доводилося мотатися туди сюди. У нього з’явилися камені в нирках, розвинулися інші хвороби. Щовечора він приїжджав додому настільки виснаженим, що не міг говорити. «Мабуть, тоді рак і почався, бо моя імунна система занадто ослаблена», — сказав Стів.
Доказів, що рак виникає через слабкість імунітету, немає. Проблеми з нирками дозволили виявити пухлину. У лікарні Джобс випадково зустрів уролога, яка лікувала його вперше. Вона попросила його пройти комп’ютерну аксиальну томографію, щоб обстежити нирки й сечовід. Минуло вже п’ять років, відколи він проходив попереднє обстеження. Нове не виявило нічого підозрілого в нирках, але показало незрозумілу тінь у підшлунковій залозі. Лікар сказала Джобсу, що потрібно провести додаткове дослідження та з’ясувати, чи все гаразд із підшлунковою. Але він, як завжди, проігнорував інформацію, котру не бажав «переварювати». Однак лікарка наполягала. «Стіве, це справді важливо, — сказала вона за кілька днів. — Ти мусиш це зробити».
Її голос прозвучав достатньо переконливо, щоби Джобс погодився. Він приїхав до клініки рано-вранці. Після розшифрування томограми лікарі вийшли до нього з поганими новинами. У нього була пухлина. Один із них навіть делікатно порадив Джобсу впорядкувати всі справи, натякаючи, що, можливо, йому залишилося тільки кілька місяців. Увечері того ж дня йому зробили біопсію — ввели ендоскоп через горло аж до кишківника, щоби встромити голку в підшлункову і взяти на аналіз кілька клітин пухлини. Пауел пригадує сльози радості на очах чоловікового лікаря. Виявилося, що то була інсулярна клітина, або ж нейроендокринна пухлина — рідкісна, зате така, що розростається повільно, а це збільшувало шанси на успішне лікування. Стівові пощастило, що її виявили так рано завдяки опосередкованому обстеженню, тож її можна було видалити хірургічним шляхом, поки вона ще остаточно не поширилася.