— Джобс не потурбувався повідомити інших про скасування заходу. Раскін, попри все, таки виголосив тоді промову.
Той випадок змусив його написати гнівного відкритого листа Майкові Скотту. Останній знову опинився у складній ситуації — як президентові, йому доводилося розбиратися із темпераментним співзасновником компанії та головним акціонером. Той лист називався «Стів Джобс. Для нього чи з ним?» — і ось про що в ньому Раскін писав:
Стів мені завжди подобався, але працювати з ним — просто неможливо… Він — нікудишній керівник… Джобс постійно пропускає наради. І це вже взагалі нікого не дивує… Він учиняє, не думаючи, дає хибні оцінки… Він не довіряє там, де це потрібно… Коли йому пропонують якусь ідею, він негайно її розкритиковує: каже, що вона нічого не варта чи навіть дурнувата і що працювати над нею — то лише марнування часу. Це вже саме по собі показує його негідним керівником. Коли ж ідея йому подобається, то незабаром він уже буде розповідати про неї людям як про свою.
Пополудні того дня Скотт запросив Джобса і Раскіна для з’ясування стосунків у присутності Маркули. Джобс одразу розкричався. Він і Раскін сходилися лише щодо одного: жоден із них не міг працювати на іншого. У випадку з Lisa Скотт став був на бік Кауча. Цього разу він вирішив, що буде краще, коли виграє Джобс. Зрештою, Macintosh був лише дрібним розробницьким проектом, над яким до того ж працювали в іншій будівлі, тож Джобс був би зайнятий і подалі він них. Раскіна попросили взяти відпустку за власний рахунок.
— Вони хотіли мене підбадьорити й зайняти чимось, що було цілком нормально, — пригадує Джобс. — Для мене це було наче повернутися назад у гараж. Я мав свою дворову команду, і я був її капітаном.
Усунення Раскіна може видаватися несправедливим, але воно таки пішло на користь Macintosh. Джеф хотів створити пристрій із невеликою пам’яттю, млявим процесором, без мишки, з мінімумом графіки та компакт-касетою для запису-зчитування інформації. На відміну від Джобса, йому, ймовірно, вдалося б утримати ціну нижче тисячі доларів, і це, можливо, допомогло б Apple захопити велику частку ринку. Та він би не зумів зробити те, що вдалося Стіву Джобсу, — створити й поширити машину, яка перевернула уявлення про персональний комп’ютер. Зрештою, зараз ми вже можемо побачити, куди вела дорога, що від неї тоді відмовилися в Apple. Раскіна взяли на роботу в Canon, щоби він створив ту машину, що хотів.
— Canon Cat — так називався апарат, і це був повний провал, — каже Еткінсон. — Ніхто його не купував. Коли ж Стів перетворив Macintosh на компактну версію Lisa, замість побутового електронного пристрою з’явилася нова комп’ютерна платформа[1].
За кілька днів після того, як Раскін пішов, Джобс з’явився біля робочого місця Енді Герцфельда, молодого інженера проекту Apple II, з таким само янгольським виразом обличчя і бешкетною натурою, як і його товариш Барел Сміт. Герцфельд пригадує, що більшість його колег побоювалися Джобса за його «мінливий характер і схильність усім казати тільки те, що він думає, — до речі, щось приємне серед цього траплялося рідко». Але Герцфельду він сподобався.
— Ти щось трохи петраєш? — запитав його якось Джобс. — Нам потрібні справді класні майстри, щоби працювати над Macintosh, і я не впевнений, чи ти достатньо хороший спеціаліст.
Герцфельд знав, що відповісти:
— Я сказав йому, що «так», що я добре у цьому розбираюся.
Джобс пішов, а Герцфельд повернувся до своєї роботи. Пізніше того дня він помітив, як Джобс дивиться на нього з-понад стінки робочої кабінки.
— У мене для тебе хороші новини, — сказав Джобс. — Відтепер ти працюєш на Macintosh. Пішли зі мною.
Герцфельд відповів, що йому треба ще кілька днів, щоби закінчити розпочату роботу для Apple II.
— Що може бути важливіше, аніж робота над Macintosh? — відповів Джобс, не залишаючи Енді вибору.
Герцфельд наполягав, що мусить ще хоча б трохи доробити DOS-програму для Apple II, щоби передати проект комусь іншому.
— Ти лишень витрачаєш свій час із цим! — сказав Джобс. — Кого обходить Apple II? Apple II загнеться через два роки. Macintosh — оце майбутнє Apple, і ти починаєш над ним працювати негайно!
Сказавши це, Джобс вирвав із розетки кабель живлення, під’єднаний до комп’ютера Герцфельда — все кодування, над яким той саме працював, зникло…
— Ходи зі мною, — каже Джобс, — я покажу твоє нове робоче місце.
Стів Джобс на своєму сріблястому «Мерседесі» підвіз Герцфельда, разом із його комп’ютером та іншими речами, до приміщення, де працювали над Macintosh.
— Ось твоє нове робоче місце, — сказав він, указуючи на місце поряд із Барелом Смітом. — Ласкаво просимо до команди Macintosh!
Те робоче місце належало Раскіну. До того ж Раскін залишав місце роботи в такому поспіху, що деякі шухляди все ще були заповнені якимсь його сміттям, уключно з моделями літачків.
Коли Джобс весною 1981-го набирав людей у свою «піратську команду», передусім він перевіряв їх на здатність по-справжньому горіти справою. Інколи він приводив кандидатів у кімнату, де стояв накритий сукном прототип Macintosh, драматично відкривав його та спостерігав за їхньою реакцією.
— Якщо у них загорялися очі, якщо вони хапалися за мишку й починали нею рухати та клацати, Стів усміхався і брав їх на роботу, — згадує Андреа Каннінґем. — Він хотів почути від них оте «йой!».
Брюс Горн був одним із програмістів у «Ксерокс PARC». Коли кілька його друзів, зокрема Ларі Теслер, вирішили приєднатися до гурту Macintosh, Горн також подумував над тим, щоби туди піти. Але він отримав хорошу пропозицію (з доплатою у 15 тисяч) від іншої компанії. Джобс подзвонив йому у п’ятницю ввечері.
— Треба, щоби ти зайшов до Apple завтра вранці, — сказав він. — Хочу тобі дещо показати.
Горн так і зробив, і Джобс його переманив.
— Стів був дуже захоплений створенням дивовижного пристрою, який би змінив світ, — пригадує Горн. — Завдяки особливій силі своєї особистості, він змусив мене змінити думку.
Джобс у деталях показав Горну, яку форму матиме пластмасовий корпус, як усі частини будуть ідеально припасовані одна до одної, наскільки класно буде спроектована системна плата.
— Він хотів, щоби я переконався, що все це таки відбудеться, що все продумано до найдрібніших деталей. «Ого! — подумав собі я. — Такого фаната справи не стрінеш щодня. Тож я погодився».
Джобс навіть пробував знову залучити Возняка.
— Мене обурював той факт, що він не особливо чимось займався, та потім я подумав, що без його геніальності цього всього взагалі не існувало би, — признався пізніше Джобс.
Однак, тільки-но Стів почав зацікавлювати Возняка проектом Macintosh, той розбився на своєму одномоторному Beechcraft, намагаючись злетіти десь біля Санта-Круз. Возняк ледве вижив, наслідком аварії стала часткова втрата пам’яті. Джобс провідував Стівена у лікарні, але коли той поправився, то вирішив трохи відпочити від Apple. Десять років по тому, як Возняк покинув Берклі, він захотів туди повернутися й таки здобути диплом. Він записався туди під іменем Рокі Ракун Кларк.
Щоби зробити проект повністю своїм, Джобс вирішив, що той не може називатися іменем улюблених яблук Раскіна. У різних інтерв’ю він називав комп’ютер велосипедом для мозку. Винайдення велосипеда дозволило людині рухатися швидше за птаха, і так само створення комп’ютера може примножити ефективність мозку. Тож одного дня Джобс проголосив, що надалі Macintosh буде називатися Bicycle (читається «байсикл» — велосипед англійською. — Прим. пер.). Це не сприйняли.
1
Раскін помер від раку підшлункової залози в 2005 році, незадовго до того, як Джобсу поставили такий самий діагноз.