Той по-нашому розумів, зиркнув на мене підозріло, але я йому одразу в руку полтиника поклав. Він кивнув у бік двох хлопців, що вечеряли в кутку. Підсів я до них, узяв графин горілки. Один із них російською розмовляв трохи. Погомоніли — каже, що коли хочеш, сьогодні вночі йди з нами, кригою вісім верст перейдемо до острівця одного, там пароплав зупиняється, що до Стокгольма йде, а паспорти вже ніхто не перевіряє. Щоправда, з нами ще один клієнт буде.
— Та нічого, — кажу, — я не гордий і компанію приємну люблю. Давайте-но, хлопці, ще по чарочці.
Хороші ті фіни люди, небалакучі, працьовиті, але до горілки дуже ласі. Випили ми вже третій графин, я виливаю потроху, щоб не розібрало, але бачу, що один із провідників вже з-за столу встати не може, а йти вже скоро. Ну що, кажу іншому, треба міру знати. Вже ніби час. Тільки холодно, замерзну я у своїй одежині, яка не для того, щоб по морозу ходити.
— Замерзнеш, — піддакує фін.
— Ну то давай я поміняю своє пальто і капелюха на шубу і шапку твого товариша. Гарне пальто, майже нове.
Полапав фін сукно, поторгувалися трохи, я доплатив два рублі, на тому вдарили по руках. Я шапку на очі натягнув, комір шуби підняв, а тут гаркавий спустився із номера. Аж закипів від люті, мовляв, напилися, наче свині. А фін той каже йому, мовляв, не подобається, пане, сам йди. Попустився гаркавий, куди ж подінешся. Суне вперед, розмахує пухким саквояжем. А там двісті тисяч рубликів! Усі мої мрії у тому шкіряному ковчезі. Ой же оселюся, ой же заживу! — йду і слинку ковтаю, бо сильний диявол, знає, чим людину спокусити.
Пішли ми. Наче провідник на ногах тримався, але місцева горілка міцна, зараза, і бере не за столом, а за селом. Тільки вийшли за останню хату, як розвезло мого провідника, ноги у нього вигадливі кренделі вимальовують і все пісні свої чухонські співати рветься. Пхаю я його під руку, гаркавий перед нами суне і все питає куди йти. Тут провідник упав. Хропе, зараза, я йому одразу давай морду снігом терти, до тями приводити, та марно, розібрало його не на жарт. Холодно, вітер дме пронизливий, в обличчя сніжною крупою січе, а йому, бач, поспати закортіло. Ну, оце так вляпалися!
Коли Володенька той хапає мене за руку. Угледів він у темряві сарайчик якийсь рибальський поруч. Холодно, однак хоч вітер не дме. Поклав я фіна, сіли чекати, поки до тями прийде. Він же, зараза така, тихцем із собою ще пляшку горілки прихопив і поки йшли ми селом, видудлив її майже повністю. А то я думав, чого він все пику в кожух свій ховає. А він собі потягував!
Сидимо, слухаємо, як вітер гуде. Коли фін застогнав. Я ж, добра людина, підійшов подивитися, а та морда чухонська як почне ригати! Та прямо мені на шубу! А щоб тебе! Я шубу кинув, давай чистити. Дивлюся, що і на сорочку потрапило. Роздивився пічку в сараї, кремінь знайшов, трісок трохи. Розпалив багаття, шубу розвісив, сорочку зняв, обтер, повісив сушитися. Сам присів, гріюся. Воно вогонь у пічці гуде, жити можна. І Володенька поруч сидить. Щось дивиться на мене. Потім показує, наче розчин на цеглу маже. Пізнав таки, гад, хоч я ж шапку на очі насунув.
— Ти ж муляр, що нам пічки лагодив? — питає. — І тебе, значить, самодержав’я так допекло, що тікаєш! Дарма, брате, боротися треба! Про революцію чув?
Я руками розводжу, мовляв, не розумію, що каже.
— Нічого, що не розумієш! Нічого! Ти просто серце відкрий! Відкрий серце! І все зрозумієш! Бо революція, брате, це така річ, що всі народа розуміють, якщо розповісти правильно! — він ото каже, очі в нього заблищали, а сам до мене доторкнувся, там, де серце. Руки в нього холодні, неприємні. — Революція, брате, це пісня, а пісня ж усім зрозуміла, пісню перекладати не треба! Її співати треба, усім серцем співати, тоді тебе кожен зрозуміє і пісню підхопить! Нумо, давай заспіваємо!
Вставай, проклятьєм заклєймьонний Весь мир голодних і рабов, Кіпіт наш разум возмущьонний І в смертний бой ідті готов!
Ото виводить цапиним своїм голосом, очі вирячив і дивиться на мене якось дивно. Ще ніколи так на мене не дивилися.
— А ти красивий. Справжній пролетар. Народна кістка. Людина майбутнього! Сильний, впевнений, немає в тобі інтелігентської гнилизни! З тебе б чудовий боєць революцій вийшов! Такі люди нам потрібні! Сильні, впевнені, від сохи! Ти — майбутнє, милий, світле майбутнє! — торочить ото, потроху наближається до мене і далі наспівує.