Збоку, в нижньому куті трикутника, були підмостки. Джек проповз через невеличкий отвір і опинився на них. Висоти там вистачало хіба що на його зріст: дорослому чоловікові довелося б зігнутися. Джек обережно пішов уперед. Навколо було достатньо деревини, щоб підживити вогонь. Хлопець шморгнув носом, намагаючись знайти джерело дивного запаху, який стояв у повітрі, і зрозумів, що то смола. Усі балки були просмолені. Вони горітимуть наче солома.
Раптом він помітив якийсь рух під ногами й перелякався так, що серце аж зайшлося. Джек подумав про безголового лицаря та примарних ченців у клуатрі. Потім згадав про мишей і трохи заспокоївся. Але, придивившись уважніше, він побачив, що то були пташки: на піддашку тулилися гнізда.
Форма даху повторювала контури собору й нависала над трансептами. Джек дійшов до середохрестя й зупинився в кутку. Він зрозумів, що має перебувати точно над гвинтовими сходами, якими піднявся з першого поверху в галерею. Якщо і влаштовувати підпал, то саме тут: звідси вогонь міг поширитися в чотирьох напрямках: на захід, уздовж нави, на південь, уздовж південного трансепта, й через середохрестя на вівтар і північний трансепт.
Опорні балки були із серцевини дуба, і, хоча вони просмолені, підпалити їх свічкою не вдалося б. Але під піддашком було чимало трісок і стружки, уривків мотузок, шматків мішковини й залишків пташиних гнізд, які миттю займуться. Їх треба лише зібрати на купу.
Його свічка догоряла.
Здавалося б, все було зовсім нескладно: зібрати сміття, торкнутися його полум’ям свічки й піти. Потім перебігти через подвір’я, немов примара, прослизнути в гостьовий будинок, замкнути двері на засув, заритись у солому й чекати сигналу тривоги.
Але якщо його помітять…
Якби його зловили зараз, він міг би сказати, що просто блукає собором, і за це його хіба що відшмагали б. Але якщо його зловлять, коли він буде розпалювати вогонь, то простим шмаганням уже не відбудеться. Джек згадав крадія цукру в Ширингу й те, як кровили його сідниці. Він подумав про покараних розбійників: Фарамона Розкотигубу, якому відрізали губи, Джека-Простака, котрому відтяли руку, і Алана Котячу Морду, що його закували в колодки та побили камінням так, аж він втратив можливість нормально розмовляти. Ще страшнішими були історії про тих, хто не пережив покарання: про вбивцю, якого прив’язали до діжки, утиканої шпичаками, спустили з пагорба, і шпичаки проштрикнули його тіло; про конокрада, котрого спалили живцем; про шльондру-крадійку, що її посадили на палю. Що ж зроблять із хлопчиком, який підпалив церкву?
Із цими думками він став збирати сміття і складати його в купу на підмостках, під однією з потужних кроков.
Коли купа стала з фут[76] заввишки, Джек сів і подивився на неї.
Свічка опливала. Ще кілька секунд — і останню нагоду буде втрачено.
Він швидко підніс свічку до купи сміття. Воно миттю зайнялося. Вогонь охопив тріски й сухі, крихкі залишки пташиних гнізд. Полум’я весело зажевріло.
«Його ще можна згасити», — подумав Джек.
Сміття горіло надто швидко: воно могло прогоріти ще до того, як займуться балки. Джек квапливо зібрав ще сміття й кинув його у вогонь. Полум’я здійнялося вище.
«Я все ще можу його загасити», — знову подумав він.
Смола, якою була просочена балка, почала чорніти й задимилася. Сміття згоріло.
«Вогонь тепер вщухне сам», — подумав Джек, і раптом побачив, що підмостки зайнялися. Він подумав, що можна загасити багаття накидкою, але натомість підкинув ще сміття у вогонь і став дивитися, як він здіймається.
Повітря стало гарячим і димним, хоча лише за кілька дюймів[77], над дахом, віяв морозний зимовий вітер. Зайнялися дрібні планки, до яких були прибиті свинцеві листи, і нарешті вогонь метнувся на масивну головну балку.
Собор горів.
Справу зроблено. Шляху назад нема.
Джек злякався. Йому закортіло якнайшвидше повернутися в гостьовий будинок, загорнутися в накидку, вмоститися на соломі, заплющити очі та слухати рівне дихання тих, хто спить поруч.
Він пішов підмостками у зворотному напрямку. Озирнувся, діставшись краю. Вогонь на диво швидко ширився — напевне, завдяки смолі, якою була просочена деревина. Усі дрібні дерев’яні деталі потроху займалися, і вогонь ширився підмостками. Джек повернувся до нього спиною.
Він прослизнув назад у вежу, спустився, пробіг галереєю над вівтарем і гвинтовими сходами, аж поки опинився в наві. Звідти побіг до дверей, через які увійшов.