Дрібні інструменти Том ніс у торбині, а молоти підвісив на пасок. Свій плащ, зав’язаний у паку, він закинув на ліве плече, а правицею опирався на костур. Майстер був радий знову вирушити в мандрівку. Можливо, він знайде роботу на будівництві собору. Може, йому вдасться стати головним муляром, працювати там до кінця життя й збудувати таку прекрасну церкву, що він напевне потрапить на Небо.
Агнеса поклала їхнє нечисленне начиння в казанок і перекинула його за плечі. Альфред ніс інструменти, за допомогою яких вони зможуть збудувати десь нове житло: сокиру, тесло, молоток, шило, щоб робити дірки в шкірі та дереві, і заступ. Марта була замала, щоб нести щось, окрім власної миски, столового ножа, прив’язаного до паска, і зимового плаща, закинутого їй за плечі. Але їй доручили важливе завдання: поганяти свиню, яку вони хотіли продати на базарі.
Поки сім’я йшла нескінченними дібровами, Том уважно стежив за Агнесою. Вона була вже на середині вагітності й в утробі несла не меншу ношу, ніж за плечима. Втім, жінка здавалася невтомною. Альфред також не виказував ознак втоми: у його віці хлопці мають більше енергії, ніж здатні витратити. Уморилася тільки Марта: її тоненькі ніженьки були створені для грайливих побігеньок, а не тривалих походів. Вона постійно відставала, а всі мусили зупинятись і чекати, поки мала зі свинею їх наздожене.
Ідучи, Том мріяв про собор, який він колись збудує. Як і завжди, він починав з того, що уявляв собі арку. Вона була дуже проста: дві підпори під дугою. Потім він уявляв собі другу, таку саму, як перша. Подумки майстер комбінував їх, щоб утворити один суцільний склепінчастий прохід. Потім додавав ще, і ще, іще — аж доки утворювався цілий ряд, де арки, одна до одної, вишиковувались у тунель. То була квінтесенція будівлі, бо таким чином утворювався дах, що захищав від дощу, і дві стіни, які той дах тримали. Цей тунель із оздобленням і був, власне, собором.
Щоб розвіяти темряву в ньому, першим елементом оздоблення мали стати вікна. Якщо стіни достатньо міцні, в них можна робити отвори. Вони мають бути округлі згори та пласкі біля підвіконня — тієї самої форми, що й склепіння. Однакова форма арок, вікон і дверей — ось що робило будівлю прекрасною. Іншою важливою складовою була одноманітність, тому Том уявляв собі дванадцять однакових вікон, рівномірно розташованих в обох стінах тунелю.
Том намагався уявити віконне оздоблення, але не міг зосередитися: його не відпускало відчуття, що за ним стежать. Але він гнав від себе цю думку, адже здавалось, що тут стежити за ними нікому, хіба що пташкам, лисам, диким котам, білкам, щурам, мишам, ласкам, горностаям і полівкам, що рясно населяли ліс.
Опівдні всі присіли біля струмочка. Пили чисту воду, їли холодну груднинку й дикі яблука, які підібрали із землі в лісі.
По обіді Марта втомилася. Певної миті вона відстала від них аж на сто ярдів[15]. Вони зупинилися, щоб дочекатися її, і Том пригадував, яким в її віці був Альфред: прекрасним золотоволосим хлопчиком, міцним і хвацьким. Ніжність змішувалася з роздратуванням, коли він дивився на Марту, яка сварила свиню за те, що та йде так повільно. Раптом з підліска перед нею з’явилася постать. Далі все сталося так швидко, що Том не міг повірити своїм очам. Чоловік, що несподівано з’явився на дорозі, підняв палицю. У Тома в горлянці зародився крик жаху, але не встигнув він закричати, як чоловік замахнувся на Марту. Він ударив її по голові збоку, і Том почув моторошний звук удару, який досяг цілі. Дівчинка впала на землю, мов лялька.
Том побіг до доньки, його ноги гатили по землі, немов копита Вільямового коня — наче у такий спосіб чоловік намагався змусити себе бігти швидше. Він біг і дивився на те, що відбувається, наче на фреску на церковній стіні: спостерігав, але не здатний був нічого вдіяти. Нападник, безсумнівно, був з вигнанців — оцупкуватий босий чолов’яга в бурому плащі. На мить він озирнувся на Тома, і той побачив, що обличчя його жахливо спотворене: губи відрізані, найпевніше, у покарання за злочин, якось пов’язаний із брехнею, і тепер його рот був назавжди розтягнений в огидній посмішці, обрамованій кривими шрамами. Жахливе видовище мало не зупинило Тома, але він бачив нерухоме тільце Марти, що лежало ниць.
Вигнанець відвернувся від Тома й зосередився на свині. За якусь мить він схилився, схопив і сунув тварину, що пручалася в його руках, собі під пахву, а потім зник у хащах підліска разом з єдиною цінною річчю, яку мала Томова родина.
Том опустився на коліна перед Мартою. Він поклав широку долоню на її щуплі груди та відчув серцебиття, сильне й стале, і його найгірші страхи розвіялися; але доньчині очі були заплющені, а у білявому волоссі червоніла кров.