Філіп здивувався.
— Справді? — На його обличчі знову з’явився вираз зневіри. — А де нам проводити служби?
— Може, у крипті? Вона підходить для відправ, чи не так?
— Так, цілком годиться.
— Я певен, що крипта не зазнала великих пошкоджень, — сказав Том. То була майже правда: він був майже певен.
Філіп дивився на нього як на янгола милосердя.
— Прибрати уламки зі стежки, що веде від клуатру до сходів крипти, можна доволі швидко, — вів далі Том. — Собор зруйнований переважно з того боку, але це, хоч як дивно, навіть на краще, тому що нам не загрожує падіння уламків. Я ще маю придивитися до стін, що залишилися стояти, — можливо, їх треба буде підперти. Потрібно буде щодня перевіряти, чи не з’явилися нові тріщини, і навіть якщо їх не буде, заходити в собор у вітряну погоду не варто.
Усе це було важливим, але Том бачив, що Філіп досі не вірить йому. Він явно чекав на щось, що піднесло б його дух. Якщо Том хотів, щоб пріор найняв його, йому треба було дати Філіпові нову надію. Том змінив тон.
— Якщо мені допомагатимуть молоді ченці, я зможу полагодити все необхідне для того, щоб ви повернулися до звичного життя десь за два тижні.
Філіп витріщився на нього.
— Два тижні?
— Дайте харчі й дах над головою мені й моїй родині, а заплатите тоді, коли у вас будуть гроші.
— І ти повернеш мій пріорат до життя за два тижні? — з недовірою перепитав Філіп.
Том не був у тому певний, але якщо на те піде три тижні, то ніхто не помре.
— Два тижні, — твердо сказав він. — А потім ми знесемо рештки стін — знайте, що ця робота вимагає певних умінь, якщо виконувати її безпечно, — далі треба розібрати уламки й зібрати каміння, яке можна буде використати для будівництва. А ми тим часом складемо план нового собору.
Том затамував подих. Він зробив усе можливе. Філіп просто зобов’язаний його найняти!
Філіп кивнув і всміхнувся — вперше за весь цей час.
— Гадаю, тебе справді послав Господь, — промовив він. — Ходімо поснідаємо, а потім станемо до роботи.
Том зітхнув з полегшенням.
— Дякую, — відповів він. Його голос трохи тремтів, і він нездатний був це контролювати, але раптом йому стало байдуже. Він проковтнув ридання й додав: — Ви навіть не уявляєте, як це важливо для мене.
Після сніданку Філіп влаштував імпровізовані збори капітулу в коморі Катберта під кухнею. Монахи були схвильовані й збуджені. То були люди, що обрали для себе (або ж погодилися на це) суворе, але передбачуване й доволі нудне життя, і тепер їх пойняла тривога. Їхнє зніяковіння хвилювало Філіпове серце. Він як ніколи почувався пастирем, що мусить дбати про нерозумних і безпорадних створінь. Різниця полягала в тому, що то були не безсловесні тварини, а його брати, яких він любив. Щоб заспокоїти їх, він вирішив розповісти, що буде далі, спрямувати їхню стурбованість на важку працю та якнайшвидше повернутися до звичного ладу.
Попри незвичайні обставини, Філіп не порушив ритуалів капітулу. Він наказав читати денний мартиролог[82], а за ним — поминальні молитви. Таке було призначення монастиря: молитви виправдовували його існування. Деякі ченці ніяк не могли заспокоїтися, тому він обрав двадцятий розділ статуту Святого Бенедикта, що звався «Про молитовну святобливість». По тому зачитали синодик[83]. Звичний ритуал заспокоїв ченців, і пріор відзначив, як переляк зійшов з їхніх облич, коли вони усвідомили, що їхній світ не припинив існування.
Наприкінці Філіп підвівся, щоб звернутися до них.
— Лихо, що спіткало нас уночі, всього лиш матеріальне, — розпочав він, силкуючись, щоб його голос звучав якомога тепліше й переконливіше. — Життя ж наше є духовним, наша робота — це молитва, служіння Господові та роздуми про вічне.
Він оглянув кімнату, намагаючись зазирнути в очі кожному та пересвідчитися, що привернув їхню увагу, а потім сказав:
— Ми повернемося до своєї праці за кілька днів, обіцяю вам.
Філіп помовчав трохи, щоб монахи усвідомили його слова, і їхнє полегшення, на яке змінилася напруга, здавалося, можна було відчути на дотик. Він зачекав іще хвильку та продовжив:
— Господь у Своїй мудрості вчора послав нам старшого майстра-будівника, який допоможе нам подолати це лихо. Цей майстер переконав мене, що під його керівництвом уже за тиждень ми зможемо знову користуватися клуатром.
Монахи були приємно вражені й тихо загомоніли.
— Боюся, ми більше не зможемо проводити служби в нашому соборі — його доведеться будувати наново, а на це, звісно, піде багато років. Але Том Будівник вважає, що крипта не постраждала. Вона освячена, тому ми зможемо служити відправи в ній. Том каже, що може убезпечити її через тиждень після того, як завершить роботи в клуатрі. Отже, як бачите, ми зможемо відновити наші служіння якраз на Прощену Неділю.