Том роззирнувся. Крипта була простора — десь із п’ятдесят квадратних футів[85], цілком достатньо для чернецьких служб.{1} То було доволі темне приміщення з грубими колонами та низькою склепінчастою стелею, але міцно збудоване, — завдяки цьому воно й пережило пожежу. Там поставили стіл на козлах, що мав замінити вівтар, і лави з трапезної замість хорів для монахів. Коли ключар приносив туди гаптований атласний покров для вівтаря та прикрашені самоцвітами свічники, все мало цілком пристойний вигляд.
Після того як поновили служби, робітників у Тома поменшало. Більшість монахів повернулася до молитов, а ті, хто працював, — до своїх обов’язків у полях чи керування пріоратом. Проте в розпорядженні Тома залишалася половина монастирських слуг. Пріор Філіп доволі жорстко поставився до них. Йому здавалося, що їх забагато, тому тих, хто не хотів покинути свої обов’язки стайничих чи кухонних помічників і працювати з Томом, він був готовий звільнити. З кількома так і сталося, але більшість залишилася.
Пріорат уже завинив Томові платню за три тижні. Платня старшого майстра становила чотири пенси на день, тобто загалом йому вже належало сімдесят два пенси. Борг зростав із кожним днем, і що далі, то важче було б пріорові розрахуватися. Том збирався просити його почати виплачувати борг десь через пів року. Тоді Філіп завинить йому вже два з половиною фунти срібла, які муситиме десь знайти до того, як звільнить Тома. Муляр почувався в безпеці, знаючи, що йому винні.
Крім того, існувала ймовірність — хоча Том і не наважувався думати про таке, — що він зміг би працювати тут усе життя. То, врешті-решт, був кафедральний собор, і, якби можновладці захотіли звести нову, ефектну будівлю та знайшли гроші, щоб заплатити за це, будівництво могло б стати найбільшим у королівстві, де були б зайняті десятки каменярів упродовж кількох десятиліть.
Але про це можна було хіба що мріяти. З розмов із ченцями й селянами Том дізнався, що Кінгзбридж ніколи не вважали важливим собором. Прихований у тихому вілтширському селищі, він упродовж багатьох років перебував під керівництвом невимогливих єпископів і потроху занепадав. Пріорат був непоказним і нужденним. Інші монастирі привертали до себе увагу королів і лицарів щирою гостинністю, видатними школами, багатими бібліотеками, дослідами монахів-філософів або ерудицією пріорів та абатів. Але Кінгзбридж не мав нічого такого. Найімовірніше, пріор Філіп захоче збудувати маленьку церкву з простою архітектурою та скромним оздобленням. І на це піде не більше ніж десять років.
Хай там як, це теж цілком влаштовувало Тома.
Ще до того, як почорнілі від вогню руїни охолонули, він зрозумів, що це його шанс збудувати свій собор.
Філіп був переконаний, що сам Господь послав Тома в Кінгзбридж. Муляр знав: він здобув довіру пріора завдяки тому, що вміло організував розбирання руїн і відновлення життєздатності пріорату. За слушної нагоди він збирався почати обговорювати з Філіпом проект нового собору. Якщо він буде обережним, Філіп, цілком можливо, попросить його намалювати ескіз. Те, що новий собор, найпевніше, буде скромним, могло означати, що креслення доручать Томові, а не більш досвідченому в будуванні соборів майстрові. Том покладав на це великі надії.
Пролунали дзвони до зборів капітулу. Це також був сигнал для робітників іти снідати. Том вийшов із крипти й попрямував до трапезної, але дорогою його зупинила Елена.
Вона перегородила йому шлях і видавалася досить агресивно налаштованою, а в її очах блукав дивний вираз. Поруч стояли Марта й Джек. У малого був жахливий вигляд: одне око заплющене, ліва половина обличчя обідрана й набрякла. Він спирався на праву ногу, немов ліва нездатна була витримати його вагу. Томові стало шкода хлопчика.
— Що з тобою сталося? — спитав він.
Елена відповіла за нього:
— Це зробив Альфред.
Том подумки застогнав. На якусь мить йому стало соромно за Альфреда, який був настільки більший за Джека. Але й Джек не янгол. Певно, він чимось довів Альфреда. Том озирнувся, видивляючись сина, і побачив, як той іде до трапезної, весь вкритий пилом.
— Альфреде! — заревів він. — Ходи-но сюди.
Альфред обернувся, побачив їх і повільно наблизився з винуватим виглядом.