За мить Агнеса теж стала на коліна поруч із ним. Вона торкнулася грудей доньки, її зап’ястка й чола, потім пильно, але спокійно подивилася на Тома.
— Вона житиме, — коротко сказала жінка. — Забери нашу свиню.
Том швидко скинув із плеча торбину з інструментами та поклав її на землю. Лівою рукою він зняв з паска великий молот. У правій і досі тримав костур. Він бачив прим’яті кущі там, звідки з’явився та куди втік вигнанець, і чув, як у хащах верещить свиня. Том занурився в підлісок.
Слід одразу впадав в око. Вигнанець був кремезним чолов’ягою, він біг зі свинею під пахвою та лишав за собою затоптані квіти, поламані кущі й молоді деревця. Том кинувся за ним, сповнений лютого бажання наздогнати крадія та забити мало не на смерть. Він продирався крізь хащі березових паростків, ковзав із сипучого підгірка та хлюпотів трясовиною, аж доки дістався вузенької стежини. Там він зупинився. Крадій міг піти і праворуч, і ліворуч, але визначити напрямок за притоптаними рослинами вже було неможливо. Том прислухався й почув вереск свині десь ліворуч. А ще він чув, що хтось іде за ним лісом — мабуть, Альфред. Том рушив на виск свині.
Стежинка привела його до западини, яка перетворювалася на крутий схил. Свиня верещала вже десь зовсім близько. Важко дихаючи, Том побіг угору — роки вдихання кам’яного пилу послабили його легені. Раптом схил закінчився, і він побачив крадія за двадцять-тридцять ярдів[16] від себе — той тікав так, немов сам диявол гнався за ним. Том зробив ривок, і відстань між ними стала скорочуватися: ось-ось наздожене — адже без свині в руках бігти легше. Аби тільки не забракло сил — у Тома вже боліло в грудях. Ось уже до злодія п’ятнадцять ярдів, дванадцять. Том здійняв костур над головою, немов спис. Ще трохи — і він кинув би його. Одинадцять ярдів, десять…[17]
Він уже збирався метнути костур, коли краєчком ока побачив кістляве обличчя, прикрите зеленим капелюхом, що з’явилося з кущів поруч зі стежкою. Том уже не встигав ухилитися. Йому під ноги сунули масивний дрючок, він перечепився через нього, як і прагнули лиходії, та впав на землю.
Том випустив з рук костур, але схопився за молот. Він перевернувся на землі та встав на одне коліно. Нападників було двоє: один у зеленому капелюсі, другий — лисий, зі скуйовдженою сивою бородою. Вони налетіли на Тома.
Том уже був на ногах. Він ступив крок убік і замахнувся молотом на чоловіка в зеленому капелюсі. Той ухилився, і важкий молот ударив його в плече, тож бандит з болісним криком упав, схопившись за вочевидь зламану руку. Том не мав часу ще раз замахнутися, щоб завдати нищівного удару лисому, тому просто із силою тицьнув руків’ям молота йому в обличчя та розсік щоку.
Обидва чолов’яги відступили, схопившись за свої рани. Том бачив: у них уже немає сил битися. Він розвернувся. Крадій так і біг стежиною. Том знову погнався за ним, не звертаючи уваги на біль у грудях. Але не пробіг він і кількох ярдів[18], як почув, що хтось скрикнув позаду знайомим голосом.
Альфред.
Він зупинився й озирнувся.
Альфред бився з тими двома, колошматив їх руками й ногами. Він три чи чотири рази вдарив по голові того, що був у зеленому капелюсі, а лисому дав ногою по гомілці. Проте розбійники наблизилися до хлопця впритул, щоб не дати йому замахнутися й ударити на повну силу. Том розривався, не знаючи, що робити: переслідувати крадія чи захищати сина. Тут лисий підставив Альфредові підніжку, той упав, і обидва бандити накинулися на хлопця, гамселячи його по обличчю й тулубу.
Том побіг назад. Він щосили вдарив лисого, і той полетів у кущі, тоді замахнувся молотом на другого в капелюсі. Розбійник уже відчув був на собі вагу молота — міг орудувати після знайомства з ним лише однією рукою. Тож, вдало ухилившись тепер від першого удару, чкурнув у чагарник раніше, ніж Том встигнув замахнутися знов.
Том озирнувся й побачив, що лисий тікає стежкою. Глянув у протилежний бік: крадій зі свинею зник з очей. Він пробурмотів лютий, богохульний прокльон — та свиня була половиною всіх його накопичень за літо. Ледь дихаючи він сів на землю.
— Ми здолали всіх трьох! — збуджено сказав Альфред.
Том глянув на сина.
— Але вони забрали нашу свиню, — відповів йому.
Злість обпекла його зсередини, мов кислий сидр. Вони купили свиню навесні, щойно назбирали необхідну кількість пенні, й вигодовували її все літо. Добре відгодовану свиню можна було продати за шістдесят пенсів. Ще кілька капустин і мішок зерна — і родина мала б харч на всю зиму й до всього кілька пар шкіряних черевиків і один-два капшуки. Втрата свині була для них катастрофою.