Том наблизився до будинку пріора — невеличкої одноповерхової кам’яниці. Двері були відчинені, хоча день стояв зимний. Якусь мить Том вагався. «Будь спокійним, авторитетним, обізнаним будівничим, — сказав він собі. — Майстром. Тим, кому легко можна довіритися».
Він увійшов. У будинку була лише одна кімната. З одного краю стояло велике ліжко з розкішним балдахіном, з іншого — невеличкий вівтар із розп’яттям та свічником. Пріор Філіп стояв біля вікна й читав щось, написане на пергаменті, стурбовано насупивши брови. Він звів очі й усміхнувся Томові.
— Що ти приніс?
— Ескізи, отче, — сказав Том низьким переконливим голосом. — Для нового собору. Дозволите показати?
Філіп здивувався й зацікавився.
— Звісно, показуй.
У кутку стояв великий аналой[90]. Том переніс його ближче до вікна, де було світліше, і поставив раму, залиту застиглим розчином, на похилу підставку. Філіп подивився на ескіз. Том уважно вивчав Філіпове обличчя. Він зрозумів, що Філіпу іще не доводилося бачити таких креслень: ні перерізу, ні фасаду, ні плану. Обличчя пріора затьмарило розгублення.
Том почав пояснювати. Він вказав на фасад.
— Ви стоїте в центрі нави й дивитеся на стіну, — сказав він. — Оце — колони аркади. Вони з’єднані арками. Крізь арки ви бачите вікна бічної нави. Над аркадою — галерея-трибуна, а над нею — вікна клеристорію.
Філіп зрозумів, і його обличчя посвітлішало. Він все засвоював швидко. Філіп подивився на план, і Том побачив, що цей ескіз також спантеличив пріора. Будівник вів далі:
— На місці зведення будівлі ми позначаємо, де будуть стіни, де колони, розташування дверей і опор, а для цього потрібен план, щоб знати, де вбивати кілочки й натягувати мотузки.
На Філіповому обличчі знову з’явився вираз розуміння. «Добре, що пріор не знається на ескізах», — подумав Том: це додавало майстрові ваги, впевненості й компетентності. Нарешті Філіп подивився на переріз. Том пояснив:
— Оце — центральна нава з дерев’яною стелею. Позаду неї — вежа. Оце от обабіч — бічні нави. По краях від них — контрфорси.
— На вигляд розкішно, — сказав Філіп.
Том бачив, що переріз особливо його вразив, адже пріор зміг побачити собор зсередини, немов нутрощі буфета, коли відчинили дверцята.
Філіп знову глянув на план.
— У наві тільки шість арок?
— Так, і чотири у вівтарі.
— Це не замало?
— Зможете дозволити собі більше?
— Я взагалі не можу дозволити собі будівництво, — відповів Філіп. — Ти й гадки не маєш, у скільки все стане.
— Я знаю точно, скільки це буде коштувати, — сказав Том. Він бачив, що Філіп здивований: пріор не знав, що він уміє робити підрахунки. Майстер витратив багато годин, щоб прорахувати вартість будівництва до останнього пенні. Але він назвав Філіпові округлену суму. — Це коштуватиме не більше як три тисячі фунтів.
Філіп голосно засміявся.
— Я упродовж кількох тижнів розраховував річний прибуток пріорату. — Він потрусив пергаментом, який щойно роздивлявся. — І ось відповідь: триста фунтів на рік. І ми витрачаємо все до останнього пенні.
Том не здивувався. Було очевидно, що в минулому монастирем керували недбало. Але він вірив, що Філіп покращить ситуацію.
— Ви знайдете гроші, отче, — сказав він і благочестиво додав: — Із Божою поміччю.
Філіп знову невпевнено подивився на ескізи.
— Скільки часу на це піде?
— Залежить від того, скільки людей залучити, — відповів Том. — Якщо найняти тридцять мулярів і відповідну кількість робітників, підмайстрів, теслярів і ковалів — то приблизно років п’ятнадцять: рік на фундамент, чотири роки на вівтар, чотири роки на трансепти й шість років на нави.
90
Аналой — високий, з похилим верхом столик у храмі, на який кладуть ікони, богослужбові книги тощо.