— Я прокляла священника, — мовила та й відвернулася.
На Томову думку, провина була незначна, хіба що священник трапився дуже впливовий або ж Елена не хотіла казати правду.
Він подивився на Марту. За мить дівчинка розплющила очі. Вона була розгублена й трохи налякана. Агнеса стала на коліна поруч із нею.
— Ти в безпеці, — сказала вона. — Усе добре.
Марта сіла, і її знудило. Агнеса тримала доньку в обіймах, доки спазми не вщухли. Том був вражений: усе сталося саме так, як провістила Елена. Вона також сказала, що з Мартою все буде гаразд, і, напевне, цьому теж можна було вірити. Він зітхнув з полегшенням, здивований силою своїх почуттів. Том подумав, що не витримав би, якби з Мартою щось сталося, і на очі йому навернулися сльози. Елена кинула на нього співчутливий погляд, і він знову відчув, що ця жінка здатна зазирнути йому в самісіньке серце.
Він відламав гілку з дуба, обірвав листя та обтер ним Мартине обличчя. Дівчинка була дуже бліда.
— Їй треба відпочити, — промовила Елена. — Хай полежить стільки, скільки треба, щоб пройти три милі[20].
Том подивився на сонце. До сутінків лишалося ще чимало часу. Він усівся чекати. Агнеса лагідно гойдала Марту на руках. Малий Джек перевів увагу на дівчинку та витріщився на неї з такою самою недоумкуватою зосередженістю. Том хотів дізнатися про Елену більше. Він не був певен, чи зможе вмовити її розповісти про себе, але й не хотів, щоб вона йшла.
— То як ви тут опинилися? — нерішуче спитав він.
Вона знову подивилася йому в очі й почала розповідати.
Елена розповіла, що її батько був лицарем, великим, дужим, жорстоким чоловіком, який хотів синів, щоб їздити з ними верхи, полювати й боротися, — супутників у пияцтві та гульках. Із цим йому не пощастило, як тільки може не пощастити людині: народилась Елена, а потім його дружина померла; він одружився знову, але друга жінка виявилася неплідною. Поступово мачуха Елени остогидла йому, і чоловік врешті-решт вигнав її. Так, мабуть, він був жорстоким, але ніколи не здавався таким Елені: вона обожнювала батька та поділяла його презирство до другої дружини. Коли мачуха пішла, Елена лишилася зростати серед самих чоловіків. Вона коротко стриглася, носила кинджал і вчилася не бавитися з кошенятами й не доглядати старих осліплих псів. У Мартовому віці вона плювалась, їла серединки яблук і могла так штурхонути коня у живіт, що той затамовував подих, даючи їй можливість іще трохи затягнути попругу. Елена знала, що всі чоловіки, які не належать до батькової ватаги, звуться тюхтіями, а жінки, що не гуляють з батьком і його друзяками, — курвами, хоча дівчинка й не розуміла, що означають ці образливі слова.
Слухаючи її голос у лагідному повітрі осіннього полудня, Том заплющив очі й уявив її пласкогрудим дівчиськом із брудним обличчям, за довгим столом поруч із розбишакуватими приятелями її батька, які пили міцний ель, відригували й горлали пісень про битви, пограбування та ґвалт, про коней, замки й непорочних дів, аж доки вона засинала, поклавши стрижену голову на грубі дошки столу.
Якби Елена залишалася пласкогрудою вічно, то жила б безтурботним життям. Проте настав час, коли чоловіки стали дивитися на неї інакше. Вони більше не сміялися, коли вона казала: «Геть з дороги, інакше відріжу яйця та згодую свиням». Дехто з них витріщався на дівчину, коли та знімала вовняну накидку та лягала спати у довгій полотняній сорочці. Коли вони справляли малу потребу в лісі, то поверталися до неї спиною, чого раніше не робили.
Якось Елена побачила батька, коли той розмовляв з парафіяльним священником — що траплялося рідко, — і вони постійно дивилися на неї так, наче йшлося про неї. Наступного ранку батько сказав їй:
— Їдь з Генрі та Еверардом і роби те, що вони скажуть. — І поцілував її в чоло.
Це здивувало дівчину — невже він розм’як із віком? Елена осідлала свого гнідого рисака — вона відмовлялася їздити на вишуканому верховому коні або дитячому поні — та вирушила в путь разом із двома зброєносцями.
Вони відвезли її до жіночого монастиря й залишили там.
Коли ті двоє поїхали, весь монастир аж задвигтів від її прокльонів. Вона порізала ножем абатису й пішки повернулася в рідний дім. Батько відправив її назад зі зв’язаними руками й ногами верхи на віслюку. Її посадили в карцер і тримали там на самій воді, аж поки загоїлися рани абатиси. У карцері було холодно й вогко, і вдень темно, як уночі. Щойно Елену випустили, вона знов утекла додому. Батько, як і перше, відправив її назад, і цього разу її відшмагали перед тим, як замкнути в келії.