Філіп схопив його на руки та сказав:
— Молодець!
Він обійняв малого з почуттям гордості, немов то було його досягнення, а не Джонатана. Джонні зрадів не менше за нього.
— Він пішов! Він пішов!
Джонатан пручався, вимагаючи, щоб його відпустили. Філіп поставив малюка на ноги, щоб подивитися, чи піде він знову. Але той, схоже, вичерпав свої можливості, негайно впав на коліна та поповз до Джонні.
Філіп згадав, як дехто з монахів обурився, коли він привів Джонні й малюка Джонатана в Кінгзбридж. Але з Джонні нескладно було поладнати, якщо не забувати, що він лише дитина в тілі дорослого чоловіка, а Джонатан легко подолав будь-який спротив власною чарівністю.
Джонатан був не єдиним джерелом неспокою в монастирі упродовж першого року. Проголосувавши за вправного годувальника, монахи почувалися зрадженими, коли Філіп запровадив аскезу для зменшення повсякденних витрат. Філіпа це ображало: йому здавалося, він ясно дав зрозуміти, що головним його пріоритетом буде новий собор. Монастирські служителі також були не в захваті від його плану позбавити їх фінансової незалежності, хоч і розуміли, що відсутність реформ неодмінно призведе до занепаду пріорату. А його рішення витратити гроші на примноження поголів’я овець мало не призвело до бунту. Однак серед ченців були переважно люди, що слухаються наказів, а єпископ Валер’ян, який міг підбурювати заколотників, більшу частину року присвятив подорожі в Рим і назад, тому протест монахів обмежився невдоволеним буркотінням.
Філіп, хоч і страждав від того, що опинився в меншості, був певен: результати підтвердять його правоту. Вжиті ним заходи вже давали свої плоди. Ціна на вовну знову зросла, і Філіп розпорядився починати стрижку. Завдяки цьому він зміг найняти лісничих і каменярів. Щойно покращиться фінансовий стан і розпочнеться будівництво собору, його авторитет як пріора стане незаперечним.
Він ласкаво погладив Джонні Вісім-Пенсів по голові та пішов будівельним майданчиком. З допомогою слуг пріорату й молодших монахів Том з Альфредом почали копати котлован для фундаменту, хоча його глибина наразі становила всього лише п’ять-шість футів[108]. Том сказав Філіпові, що котлован у деяких місцях сягатиме двадцяти п’яти футів[109], але для цього йому знадобиться чимало робітників і підіймальних механізмів.
Нова церква мала бути більшою за стару, та однаково була замала, щоб зватися собором. Філіп потайки мріяв про найдовший, найвищий, найбагатший і найпрекрасніший собор у королівстві, але вгамовував себе думкою про те, що буде вдячним за будь-яку церкву.
Він увійшов у Томову повітку й поглянув на дерев’яні деталі, що лежали на лавці. Будівник провів тут більшу частину зими, працював залізним мірилом і тонкими стамесками — робив те, що він звав «лекалами»: дерев’яні зразки для каменярів, якими ті мали керуватися під час формування каменів. Філіп захоплено спостерігав, як Том — кремезний чолов’яга з великими ручищами — точно й старанно викарбовує в деревині ідеальні криві, правильні квадрати й точні кути. Пріор взяв одне з лекал і роздивився. Воно мало форму маргаритки — чверть кола з кількома виступами, що нагадували пелюстки. Який з елементів будівлі потребував такої форми? Філіпові було складно змалювати щось таке в думках, і його постійно вражала сила Томової уяви. Він подивився на креслення Тома, викарбувані в гіпсі в дерев’яних рамках. Одне з них видалося йому схемою опор в аркаді у вигляді скупчення дерев, але, придивившись, він зрозумів, що то ілюзія: опорами слугуватимуть кам’яні колони круглої форми, прикрашені на зразок стовбурів дерев.
Том казав, що за п’ять років вівтарна частина буде звершена. П’ять років — і Філіп знову зможе вести службу в соборі. Він мусив лише знайти гроші. За цей рік йому ледь вдалося наскребти грошей, щоб щось почати, адже зміни, які він запроваджував, мали надто повільний вплив. Але наступного року, після продажу вовни весняної стрижби, він зможе найняти більше робітників і взятися до будівництва як слід.
Пролунали вечірні дзвони. Філіп вийшов із повітки та попрямував до входу в крипту. Він обернувся на браму пріорату й з подивом побачив Тома Будівника разом з усіма каменярами. Чому вони повернулися? Том казав, що залишиться там на тиждень, а каменярі — доки буде треба. Філіп поспішив їм назустріч.
Коли він наблизився, то відзначив їхній втомлений і пригнічений вигляд — немов із ними сталося щось надзвичайно прикре.