— Де старший майстер?
— У замку, — відповів той.
Візник кивнув і повернувся до Тома.
— Думаю, ти знайдеш його в палаці єпископа.
— Дякую.
— Навзаєм.
Том пішов з подвір’я, Агнеса з дітьми рушила за ним. Вони повернулися на вузьку, забиту людьми вулицю та рушили до замку. Центральну фортецю оточували ще один сухий рів і великий земляний вал. Вони пройшли звідним мостом. У караульні обіч брами сидів на табуреті присадкуватий чолов’яга в шкіряній накидці й поглядав на дощ. На паску в нього висів меч. Том звернувся до нього:
— Добридень. Я звуся Том Будівник. Хочу поговорити зі старшим майстром, Джоном Шафтсберійським.
— Він у єпископа, — байдуже одказав охоронець.
Вони зайшли всередину. Як і більшість замків, цей був скупченням різноманітних будівель, що стояли уздовж земляного валу. Подвір’я мало впоперек ярдів сто[23]. Навпроти брами з дальнього боку стояла масивна фортеця — останній рубіж у разі нападу, — що височіла над валами для ліпшої оглядовості. Ліворуч від неї купчилися низенькі будівлі, здебільшого з дерева: довга стайня, кухня, пекарня та кілька комор. Посередині був колодязь. Праворуч, захопивши більшу частину території, стояв великий кам’яний будинок — то, вочевидь, і був замок. Збудований у тому самому стилі, що й новий собор, з невеликими, закругленими згори дверми та вікнами, він мав два поверхи. Будівля була нова — муляри й досі працювали на одному з рогів, де, вочевидь, зводили вежу. Попри дощ на подвір’ї було чимало людей — одні приходили, інші йшли, дехто квапливо перебігав під дощем з одного будинку в другий: зброєносці, священники, торговці, робітники та прислуга з палацу.
Том побачив кілька дверей, що вели в палац, усі відчинені — попри те, що надворі дощило. Він не був певен, що робити далі. Якщо старший майстер мав зустріч з єпископом, то краще було їм не заважати. З іншого боку, єпископ — то не король. Том був вільною людиною, муляр у серйозній справі, а не якийсь підлабузник-прохач із суплікою. Він почувався рішуче. Залишивши Агнесу з Мартою, вони з Альфредом рушили брудним подвір’ям до палацу та увійшли в найближчі двері.
Батько із сином опинились у маленькій капличці зі склепистою стелею та вікном у дальній стіні над вівтарем. Біля входу за високим столом сидів священник і щось швидко писав на пергаменті. Він звів на них очі.
Том швидко спитав:
— Де майстер Джон?
— У ризниці, — сказав священник і кивнув головою на двері в бічній стіні.
Том не спитав дозволу зустрітися з майстром. Йому здавалося, що коли він поводитиметься так, наче на нього чекають, то змарнує менше часу. Кількома кроками він перетнув капличку й увійшов у ризницю.
То була маленька квадратна кімнатка, освітлена численними свічками. Майже всю підлогу займала мілка пісочниця. Дрібний пісок був ідеально розрівняний лінійкою. У кімнаті стояли двоє чоловіків. Обидва коротко глянули на Тома та знову відвернулися до піскової поверхні. Єпископ, зморшкуватий старий із блискучими чорними очима, малював на піску нагостреною паличкою. Старший майстер у шкіряному фартуху терпляче стежив за ним зі скептичним виразом обличчя.
Том чекав у бентежній тиші. Він мав справити гарне враження: бути ґречним, але не запопадливим, і показати свої знання без хвастощів. Зі свого досвіду наймання людей Том знав, що майстер любить, коли його підлеглі слухняні й умілі.
Єпископ Роджер малював двоповерхову будівлю з великими вікнами з трьох боків. Том бачив, що він вправний кресляр — його лінії були рівні, а кути прямі. На піску поставав план бічного профілю будівлі, але Томові було зрозуміло, що збудувати таку неможливо.
Єпископ закінчив і сказав:
— Готово.
Джон повернувся до Тома та спитав:
— Що це таке?
Том удав, ніби подумав, що в нього питають його думку про малюнок. Він відповів:
— Не можна робити такі великі вікна в крипті[24].
Єпископ роздратовано подивився на нього.
— Це скрипторій, а не крипта.
— Але завалиться точно так само.
Джон сказав:
— Він має слушність.
— Але щоб писати, потрібно світло.
Джон знизав плечима й подивився на Тома.
— Хто ти такий?
— Мене звуть Том, я — муляр.
— Я здогадався. Що привело тебе сюди?
— Шукаю роботу.
Том затамував подих.
Джон похитав головою.
— Я не можу тебе найняти.
У Тома обірвалося серце. Він хотів розвернутися й піти, але терпляче чекав, доки йому пояснять причини.