— То як тоді з ним вчинити?
Валер’ян розмірковував.
— Ринки — прерогатива короля. За мирних часів він, найпевніше, сам опікувався б цією справою.
Вільям зневажливо махнув рукою. Попри свою кмітливість, Валер’ян не знав короля так добре, як Вільям.
— Навіть за мирних часів він не подякував би мені за скаргу на ринок, де торгують без дозволу.
— Тоді треба йти до його тутешнього намісника — шерифа Ширингського.
— Що він може вдіяти?
— Він може подати ухвалу проти пріорату до суду графства.
Вільям похитав головою.
— Це останнє, чого я хотів би. Суд присудить стягнення, пріорат сплатить його, і ринок працюватиме й надалі. Це майже те саме, що королівський дозвіл.
— Складність у тому, що нема причин забороняти Кінгзбриджу мати свій ринок.
— Ні, є! — обурився Вільям. — Він заважає торгівлі на Ширингському ринку.
— Від Ширингу до Кінгзбриджу цілий день ходу.
— Але люди згодні долати той шлях.
Валер’ян знову знизав плечима. Вільям зрозумів, що цей жест означає незгоду. Єпископ сказав:
— За традицією, людина витрачає третину дня на шлях до ринку, третину — на закупи, і ще третину — на зворотний шлях. Отже, ринок працює для тих, хто мешкає в межах кількох годин ходи, тобто приблизно за сім миль[118]. Якщо відстань між ринками більша за чотирнадцять миль[119], їхні інтереси не перетинаються. Між Ширингом і Кінгзбриджем двадцять миль[120]. За законом Кінгзбридж має право на ринок, і король дасть йому дозвіл.
— Король робить що заманеться, — бундючно зауважив Вільям, але стривожився: він не знав про це правило. Виходить, пріор Філіп має перевагу.
Валер’ян сказав:
— Хай там як, нам не доведеться мати справу з королем, ми матимемо справу із шерифом. — Він насупився. — Шериф може наказати пріоратові припинити збирати незаконний ринок.
— Це змарнований час, — презирливо відрізав Вільям. — Хто зважає на накази, якщо вони не підкріплені погрозою?
— Можливо, Філіп.
Вільям запитав з недовірою:
— Чого б це?
Безкровні губи Валер’яна скривились у глузливу посмішку.
— Не певен, що зможу пояснити це тобі, — сказав він. — Філіп вважає, що має царювати закон.
— Маячня, — нетерпляче відповів Вільям. — Царює король.
— Я ж казав, ти цього не збагнеш.
Валер’янове всезнайство дратувало Вільяма. Він підвівся та підійшов до вікна. Там, на найближчому пагорбі, де чотири роки тому Валер’ян почав будувати замок, бовваніли земляні споруди. Валер’ян сподівався, що гроші на будівництво дасть Ширингське графство. Філіп зруйнував його плани, і тепер вал поріс травою, а в сухому рову росла ожина. Вільям пригадав, що єпископ сподівався використовувати камінь із каменярні графа Ширингського. Тепер нею володів Філіп.
— Якби я повернув собі каменярню, міг би віддати її в заставу, щоб здобути гроші на своє військо, — став уголос розмірковувати Вільям.
— То чому б тобі її не забрати? — спитав Валер’ян.
Вільям похитав головою.
— Я вже намагався.
— А Філіп тебе перехитрив. Але зараз ченців там немає. Відправ туди людей, щоб ті вигнали каменярів.
— А як завадити Філіпові повернутися туди так само, як минулого разу?
— Звести навколо високу стіну й поставити вартових.
«Це цілком можливо», — захоплено подумав Вільям. Стіна миттю розв’яже проблему. Але які мотиви підштовхнули Валер’яна дати таку пораду? Мати попереджала, щоб він остерігався підступного єпископа. «Єдине, що треба знати про Валер’яна Біґо, — це те, що всі його вчинки ретельно зважені. Ніякої спонтанності, легковажності, недбалості, надмірності. І до того ж ніякої щирості», — казала вона. Але Валер’ян ненавидів Філіпа й заприсягнувся не дати йому збудувати собор. То був вагомий мотив.
Вільям задумливо подивився на Валер’яна. Його успіхи були не варті заздрощів. Він став єпископом у доволі молодому віці, але Кінгзбридж був незначною та збіднілою єпархією, а Валер’ян, безперечно, лучив вище. Однак багатство та слава діставалися пріорові, а не єпископові. Валер’ян залишався в тіні Філіпа — так само, як і Вільям. Вони обидва мали привід бажати його падіння.
Вільям вкотре вирішив подолати відразу до Валер’яна заради своїх довготривалих інтересів.
— Добре, — мовив він. — Може, і вийде. А що, як Філіп поскаржиться королю?
— Скажеш, що це відплата за Філіпів незаконний ринок, — відповів Валер’ян.
Вільям кивнув.