Жінка з нафарбованими червоним губами оголила перед ним груди, але він покрутив головою та пішов далі. Він потайки плекав думку про те, щоб зробити таке з незнайомкою, серед дня, і заплатити за це гроші, але ніколи не наважувався.
Він знову згадав Елену-вигнанку. Думка про неї теж спокушала його. Вона була неймовірно приваблива, але її глибоко посаджені уважні очі лякали. Жест повії трохи розхвилював його, однак чари Елени ще не розвіялися, і Том відчув раптове безглузде бажання кинутися назад у ліс, знайти її та повалити.
Том дійшов до церковного подвір’я, але злодія так і не побачив. Він подивився на бляхарів, що крили свинцевими листами трикутну дерев’яну основину даху над навою. Ті ще не дійшли до односхилих дахів бічних вівтарів, ще можна було побачити опірні піварки, що об’єднували зовнішній край бічних нав зі стіною центральної та підпирали верхню половину храму. Том указав на них Альфредові:
— Без цих опор стіна нави випнеться назовні й трісне під вагою склепіння, що всередині, — пояснив він. — Бачиш, піварки на одній лінії з контрфорсами[25] на стіні нави? Вони так само на одній лінії з колонами аркади. А вікна у наві — на одній лінії з арками галереї.
В Альфреда на обличчі застигнув спантеличений і водночас роздратований вираз. Том зітхнув.
Він побачив, як з іншого боку наближається Агнеса, і його думки повернулися до більш нагальних питань. Її обличчя ховалося під каптуром, але він упізнав цілеспрямовану, впевнену ходу дружини. Широкоплечі робітники відступали, щоб дати їй дорогу. Якби вона зараз наскочила на крадія і розпочала бійку, то сили були б приблизно рівні.
— Бачив його? — спитала вона.
— Ні. Ти, схоже, також не бачила.
Том сподівався, що крадій ще не пішов з міста. Він мав би спершу витратити свої пенні, тому що в лісі вони йому ні до чого.
Агнеса була тієї самої думки.
— Він десь тут. Треба шукати.
— Ходімо різними вулицями, а зустрінемося на ринку.
Том з Альфредом рушили назад уздовж церковного подвір’я та вийшли через ворота. Їхні накидки вже наскрізь промокли від дощу, і думки Тома крутилися навколо кухля пива й миски яловичої юшки біля вогню в шинку. Він згадав, як тяжко працював, щоб купити свиню, а потім — чоловіка без губ, який ударив ціпком безвинну Марту, і гнів зігрів його.
Шукати послідовно було нелегко, тому що вулиці розташовувалися безладно. Вони вели то туди, то сюди — відповідно до хаотичної забудови: то тут, то там зустрічалися різкі повороти й глухі провулки. Тільки вулиця, що вела від східної брами до звідного моста замку, була прямою. Першого разу Том тримався ближче до замкового валу. Тепер він шукав на околицях, блукаючи провулками, прилеглими до міського муру. Там були бідніші квартали, з напівзруйнованими хатинами, найгаласливішими пивницями та найстарішими повіями. Район розташовувався на схилі, тому весь непотріб із заможніших районів змивало цими вулицями та прибивало до міського муру. Щось подібне відбувалось і з людьми, адже там аж кишіло каліками, жебраками, голодними дітьми, побитими жінками й безпорадними пияками.
Але чолов’яги без губ ніде не було.
Том двічі натрапляв на людей схожої статури й зовнішності, але, придивившись, бачив, що обличчя в них не спотворені.
Він закінчив свій пошук на ринковій площі, де його з нетерпінням чекала Агнеса. Вона була напружена, а її очі горіли.
— Я знайшла його! — просичала вона.
На Тома наплинуло змішане відчуття збудження й остраху.
— Де?
— Пішов у харчевню біля східної брами.
— Веди мене туди.
Вони обійшли замок, минули звідний міст і рушили прямою вулицею до східної брами, а там повернули в лабіринт провулків біля муру. За мить Том побачив харчевню. То був навіть не будинок, а похилий дах на чотирьох підпірках, що тулився до муру. Там палало вогнище, над яким крутили на рожні баранця, а в казані кипіла юшка. Був полудень, і в крихітному шинку юрмилися люди — здебільшого чоловіки. Від аромату м’яса в Тома забурчало в животі. Він обвів оком натовп, побоюючись, що вигнанець міг піти, поки вони дісталися сюди, але негайно впізнав його — той сидів на табуреті окремо від інших, їв ложкою рагу з миски, прикриваючи рота шарфом.
Том швидко відвернувся, щоб безгубий його не побачив. Він мав вирішити, як діяти далі. Страшенно злий, він був готовий збити крадія з ніг і забрати його гаманець. Але натовп не відпустив би його, і йому довелося б пояснювати все не лише свідкам, а й шерифові. Правда була на Томовому боці, за вигнанця все одно ніхто не поручився б, а Том був муляром і справляв враження поважної людини. Але на те, щоб усе це довести, потрібен був час — імовірно, навіть кілька тижнів, якщо шериф виїхав з міста, — і його все одно могли звинуватити в порушенні спокою в королівстві — якби спалахнула бійка.
25
Контрфорс — вертикальна мурована конструкція, як-от виступ у стіні тощо, яка служить додатковою підпорою.