Ні. Розумніше дістати злодія, коли він буде сам.
Безгубий не міг залишитися в місті на ніч, адже в нього не було домівки, а на ночівлю його не пустили б, бо він не мав чим засвідчити свою добропорядність. Тому він мусив піти до того, як вночі зачинять браму.
А брам було лише дві.
— Найпевніше, він піде туди, звідки прийшов, — сказав Том Агнесі. — Я чекатиму біля східної брами. Альфред нехай пильнує західну. Ти лишайся в місті й стеж за крадієм. Тримай Марту поруч, але так, щоб він її не побачив. Якщо треба буде щось переказати Альфредові чи мені — відправиш її.
— Добре, — скупо відповіла Агнеса.
— А що робити, якщо він вийде до мене? — збуджено спитав Альфред.
— Нічого, — твердо мовив Том. — Подивишся, якою дорогою він піде, і чекатимеш. Марта перекаже це мені, і схопимо його разом.
Альфредове обличчя скривилося від розчарування, тому Том додав:
— Роби як я кажу. Не хочу на додачу до свині втратити й сина.
Альфред неохоче кивнув.
— Розділимося, поки він не запідозрив, що ми щось задумали. Ідіть.
Том негайно пішов від них не озираючись. Він знав, що Агнеса не підведе, і поквапився до східної брами, де вийшов з міста й перейшов хиткий дерев’яний міст, через який вони вранці підштовхували віз. Перед ним лежала дорога на Вінчестер — пряма, мов нескінченний килим, що розгортався в східному напрямку через пагорби й низини. Ліворуч скручувався й зникав за пагорбом Торговий тракт[26] — дорога, якою Том з родиною прийшли в Солсбері. Крадій майже напевне прийшов тим самим шляхом.
Том спустився з пагорба, минув скупчення хат на роздоріжжі та повернув на Торговий тракт. Треба було десь сховатися, і Том видивлявся дорогою підхоже місце. Так він пройшов зо двісті ярдів[27], але так і не знайшов схованки. Озирнувся й зрозумів, що зайшов надто далеко: він уже не бачив облич людей на роздоріжжі, тому проґавив би чоловіка без губ, якби той повернув на Вінчестер. Том знов подивився навколо. З обох боків дороги прорито канави, де можна було б сховатись у суху погоду, але сьогодні в них бігла вода. За кожною канавою височів земляний вал. З південного боку в полі за огорожею скубли траву корови. Том помітив, що одна з них лежала на горбку, частково прихованому земляним валом, з якого можна було оглядати дорогу. Він зітхнув, повернув назад, перестрибнув канаву та штовхнув корову ногою. Та підвелася й пішла геть. Том улігся на її місці — сухому й теплому. Він натягнув каптур на голову та зготувався чекати, шкодуючи, що не подумав купити хліба, перш ніж піти з міста.
Він хвилювався й трохи побоювався. Вигнанець був дрібнішим за нього, але моторним і жорстоким — достатньо було згадати, як він вдарив дрючком Марту, коли крав свиню. Тома лякала перспектива бути побитим, але перспектива залишитися без грошей хвилювала його ще більше.
Муляр сподівався, що з Агнесою та Мартою все добре. Він знав, що його дружина здатна за себе постояти. І хай би навіть вигнанець помітив її — що він міг зробити? Лише був би насторожі, от і все.
З того місця, де лежав Том, було видно вежі собору. Раптом йому закортіло зазирнути всередину, бо цікаво було, якими зробили стовпи галереї. Зазвичай то були грубі колони, з верхівки яких виходили арки — одна в північному, друга в південному напрямку, — що з’єднували сусідні колони в галереї, а ще одна — у східному чи західному напрямку, уздовж бічної нави. Це мало потворний вигляд, адже було щось неприродне в тому, що арка починалася з верхівки циліндричної колони. Коли Том подумки будував свій собор, кожна верхня опора в нього мала кілька стрижнів, з яких і виходили арки — витончене й логічне розв’язання.
Він почав уявляти оздоблення арок. Найпоширенішими були геометричні фігури — щоб викарбовувати зиґзаґи й ромби особливі вміння були не потрібні, — але Томові подобався листяний орнамент, що додавав м’якості й природності жорстким і правильним формам каміння.
Уявний собор не йшов з його думок аж до надвечір’я, коли Том побачив тендітну постать і біляве волосся Марти, яка пробиралася мостом, а потім — уздовж хатин. На роздоріжжі вона розгубилася, але обрала правильний шлях. Том дивився, як вона йде, насуплена, не певна, де його шукати. Коли донька порівнялася з ним, він тихенько гукнув:
26
Стародавня дорога в Англії, прокладена за римлян, яка з’єднувала торгові міста. Некоректна назва «Портовий шлях» (що стала предметом дискусії у 1922 р.) пішла від кальки з латини.