— Пріорат має ганебно мало книг, але вони неймовірно дорогі, тому це єдина можливість збільшити нашу колекцію, — пояснив Філіп.
У склепінчастому підвалі розташувалася майстерня, де старий монах учив двох юнаків, як розтягувати овечу шкіру, щоб робити пергамент, як замішувати чорнило та як зшивати аркуші в книгу.
— Ти зможеш продавати книги, — зауважив Френсіс.
— О, так — скрипторій неодноразово себе окупить.
Вони вийшли зі скрипторію та подалися через клуатр. Ішло навчання. Більшість ченців читала. Кілька заглибилося в роздуми — хоча, як скептично відзначив Френсіс, це підозріло нагадувало дрімоту. У північно-західному куті два десятки школярів повторювали латинські дієслова. Філіп зупинився й вказав на них.
— Бачиш маленького хлопчика на краю лавки?
— Той, що пише на дошці, висолопивши язика? — спитав Френсіс.
— Це малюк, якого ти знайшов у лісі.
— Він такий великий!
— П’ять із половиною років, але не по літах розвинений.
Френсіс похитав головою в здивуванні.
— Час плине швидко. Як він?
— Монахи розпестили його, але це не смертельно. Ми з тобою якось це пережили.
— А хто інші учні?
— Або послушники, або сини купців і місцевого дворянства, що навчаються читання та письма.
Вони вийшли з клуатру та попрямували дивитися на будівництво. Східна частина собору підійнялася більше ніж на половину. Величний подвійний ряд могутніх колон здійнявся на сорок футів[135], і арки між ними вже були завершені. Над аркадою набувала форми трибуна. Обабіч аркади будувалися нижчі стіни бічних нав, що мали виступні контрфорси. Коли вони обходили будівлю, Філіп помітив, що муляри саме мурують піварки, що мали об’єднати вершини контрфорсів з верхом галереї — щоб контрфорси взяли на себе вагу даху.
Френсіс був приголомшений.
— Ти зробив усе це, Філіпе, — сказав він. — Скрипторій, школа, новий собор, навіть нові будинки в містечку — все це з’явилося завдяки тобі.
Філіп був зворушений. Йому ще ніхто такого не казав. Сам він вважав, що то Господь благословив його зусилля, але в глибині душі знав, що Френсіс каже правду: це квітуче жваве місто було його творінням. Філіпові аж потеплішало на серці від визнання його досягнень, особливо тому, що це сказав досвідчений і цинічний молодший брат.
Том Будівник помітив їх і підійшов.
— Ти досяг неабияких результатів, — сказав йому Філіп.
— Так, але подивіться. — Том вказав на ту ділянку подвір’я, де зберігалося каміння.
Раніше там рядами лежали сотні каменюк, а тепер залишилося десь зо два десятки, розкидані тут і там.
— На жаль, заради неабияких результатів довелося витратити весь запас каміння.
Філіпова радість миттю випарувалася. Усе, чого він досягнув, опинилося під загрозою через імпульсивне рішення Матильди.
Вони пішли північним боком будівництва, де за верстаками працювали найвправніші муляри, які молотами й долотами надавали каменям необхідної форми. Філіп зупинився біля одного з майстрів, щоб роздивитися його роботу. Він працював над капітеллю — великим виступним каменем, що увінчував колону. Молоточком і маленьким різцем муляр викарбовував на капітелі візерунок у вигляді листя. Різьблення було глибоким, а сама робота — дуже тонкою. На подив Філіпа, він упізнав у мулярі Джека, пасинка Тома.
— Я думав, Джек досі в підмайстрах ходить, — сказав він.
— Так і є. — Том рушив далі, і коли Джек уже не міг чути їх, додав: — Цей хлопець дивовижний. Є люди, що карбували по каменю ще задовго до його народження, але й досі не здатні зрівнятися з ним. — Він дещо ніяково реготнув. — А він навіть не син мені!
Рідний Томів син був старшим муляром і мав власних підмайстрів і робітників, але Філіп знав, що Альфред і його люди тонкої роботи не виконували. Філіпові було цікаво, що Том насправді думає про це.
Томові думки повернулися до грошей, що треба було сплатити за дозвіл на ринок.
— Ринок принесе чималий прибуток, — зауважив він.
— Так, але недостатній. Попервах він даватиме нам п’ятдесят фунтів на рік.
Том похмуро кивнув.
— Цього вистачить лише на каміння.
— Ми б упоралися, якби я не мусив сплатити Матильді сто фунтів.
— А вовна?
Вовна, що накопичувалась у Філіпових коморах, мала бути через кілька тижнів продана на Ширингському вовняному ярмарку — якраз приблизно за сто фунтів.