Том з родиною пішов із Солсбері у Шафтсбері, а звідти — у Шерборн, Веллс, Бат, Бристоль, Глостер, Оксфорд, Воллінгфорд і Віндзор. Хоч куди вони приходили, скрізь бачили вогонь у хатинах і чули стукіт заліза по камінню в церквах і замках; бачили старших майстрів у безпалих рукавичках, які будували макети арок і склепінь. Дехто з них поводився нетерпляче, грубо й безцеремонно; інші сумно дивилися на худих дітей Тома та його вагітну дружину й відмовляли ввічливо й із жалем, але завжди одне й те саме: ні, для тебе тут роботи немає.
За нагоди вони користувалися гостинністю монастирів, де подорожніх завжди могли якось нагодувати й пустити переночувати — але тільки на одну ніч. Коли на колючих кущах вистигла ожина, вони кілька днів харчувалися нею, мов пташки. Агнеса розводила багаття в лісі та варила кашу в казанку. Але здебільшого їм доводилося купувати хліб у пекарів і мариновані оселедці в рибалок, або ж їсти в шинках і харчевнях, що було дорожче, ніж куховарити самим; тому їхні гроші невблаганно закінчувалися.
Марта була худорлява від природи, але схудла ще більше. Альфред досі зростав, наче бур’ян на подвір’ї, та став довготелесим. Агнеса їла мало, але дитинка в її животі була жадібна, і Том бачив, що дружина потерпає від голоду. Часом він наказував дружині їсти більше, і тоді її суворість поступалася авторитету чоловіка й ненародженої дитини. І все одно вона не погладшала й не налилася рум’янцем, як було колись. Навпаки, жінка мала виснажений вигляд, а великий живіт лиш додавав їй схожості з дитиною, що голодує.
Після того як Том з родиною покинули Солсбері, вони пройшли три чверті великого кола, і ближче до кінця року повернулись у великий ліс, що тягнувся від Віндзору до Саутгемптону. Попрямували у Вінчестер. Том продав свої інструменти, але вони вже витратили все, крім кількох пенні: якби він знайшов роботу, йому довелося б позичати інструменти, або ж шукати грошей, щоб їх купити. До чого вдатися, якщо йому не пощастить отримати роботу у Вінчестері, він не знав. У нього були брати в рідному містечку, але воно розташовувалося на півночі, за кілька тижнів ходу, і родина померла б з голоду, поки туди дісталася б. Агнеса була єдиною дитиною в родині, а батьки її померли. Взимку робіт на полі також не було. Можливо, Агнеса могла б заробляти пенні-другий, якби влаштувалася посудомийкою в заможний особняк у Вінчестері. Блукати дорогами їй було вже не під силу, адже наближався час пологів.
Але до Вінчестеру треба було йти три дні, а вони геть охляли. Ожина зійшла, монастирів дорогою не було, а в казані, що Агнеса несла на спині, не залишилося вівса. Минулого вечора вони обміняли ніж на буханець житнього хліба, чотири миски юшки без м’яса та місце для ночівлі в селянській хаті. Після того їм не зустрілося жодного селища. Але ближче до вечора Том побачив дим над деревами, і скоро вони вийшли до самотньої оселі вердюра[29] — одного з королівських лісничих. Він дав їм мішок ріпи в обмін на Томову сокиру.
Не встигли вони пройти й трьох миль[30], як Агнеса сказала, що надто втомилася, щоб іти далі. Том здивувався. Упродовж усіх років, що вони були разом, він жодного разу не чув від неї такого.
Вона сіла під великим каштаном біля дороги. Том викопав ямку для ватри стертою дерев’яною лопатою — одним з небагатьох інструментів, що в нього залишилися, адже її ніхто не хотів купувати. Діти набрали хмизу, Том розпалив багаття й пішов шукати струмок. Він повернувся з повним казаном крижаної води та поставив його на вогонь. Агнеса розрізала кілька ріпок. Марта назбирала кінських каштанів, що нападали з дерева, і мати показала їй, як їх чистити і як молоти м’яку серединку на грубе борошно, щоб зробити ріповий суп трохи густішим. Том відправив Альфреда принести ще хмизу, а сам став ритися в опалому листі, сподіваючись знайти їжака або якогось гризуна, що залягли у сплячку, щоб збагатити юшку хоч якимось м’ясом. Але все було марно.
29
Вердюр — лісник, який охороняв англійські королівські угіддя, розслідував великі та дрібні злочини, пов’язані з порушенням правил їх використання.