Вона мовчки вийшла з Томової повітки та швидко перетнула подвір’я: повз кухню в південно-західний куток, де канал, що завертав від річки, рухав колеса обох млинів — старого й недавно збудованого. Як вона й запідозрила, колесо старого млина оберталося. Алієна увійшла.
Те, що вона побачила, спершу налякало її. До горизонтального валу був прикріплений ряд молотів. Раптом усі вони, немов самі собою, підняли головки — наче коні від ясел. Після того вони знов опустилися й одночасно ударили — з оглушливим грюкотом, від якого в неї мало не зупинилося серце. Вона скрикнула з переляку. Молоти, немов у відповідь на її крик, знову підняли головки й ударили. Вони били по її не валяній тканині, що лежала в мілких дерев’яних ночвах — з тих, у яких будівельники замішують розчин, — залита на дюйм-два[141] водою. Алієна зрозуміла, що молоти валяють тканину, і її страх минув, хоча залізяки однаково мали до жаху живий вигляд. Як це працює? Вона бачила, що вал з молотами стоїть паралельно валу млинового колеса. Планка, прикріплена до валу, оберталася разом із ним. Обертаючись, вона тиснула на молотовища так, що вони опускалися, а голівки підіймалися, а потім, перевернувшись, відпускала їх. Тоді вони падали та били по тканині в ночвах. Це було саме те, про що Джек говорив: млин, здатний валяти повсть.
Тут Алієна почула його голос:
— Молоти треба зробити важчими, щоб били сильніше.
Вона обернулася й побачила його — втомленого, але задоволеного.
— Схоже, я розв’язав твою проблему, — сором’язливо промовив він.
— Добре, що з тобою все гаразд, — ми дуже хвилювалися! — сказала вона, й не замислюючись, обійняла та поцілувала його.
То був короткий поцілунок, всього лише доторк, але, коли Алієна забрала від нього губи, її руки опустилися на його стан. Вона ніжно притиснула Джека до себе та подивилася йому у вічі. Алієна думала лише про те, як добре, що він живий і цілий. Раптом вона відчула шкірою грубість полотна своєї нижньої сорочки та м’якість хутра чобіт, а пипки її грудей збудилися від доторку його тіла.
— Ти хвилювалася за мене? — здивовано спитав він.
— Ну звісно! Я майже не спала!
Вона радісно всміхалась, але в нього був страшенно серйозний вигляд. За мить їй передався цей настрій, і Алієна відчула дивне зворушення. Вона чула биття власного серця та своє прискорене дихання. У неї за спиною в унісон стукотіли молоти, і від кожного удару будівля млина аж двигтіла, а їй здавалася що ця вібрація відлунює в неї всередині.
— Зі мною все гаразд, — сказав Джек. — Усе добре.
— Я дуже рада, — повторила Алієна, цього разу пошепки.
Вона побачила, як він заплющив очі та нахилив обличчя до неї, і її губи самі собою розтулися. Його поцілунок був дуже ніжним. У нього були пухкі вуста й м’яка юнацька борідка. Алієна теж заплющила очі, щоб зосередитися на своїх відчуттях. Його губи притислися до її, і вона інстинктивно розтулила рот ширше. Губи раптом стали неймовірно чутливими — вона відчувала найлегший доторк, найменший рух. Він торкнувся її піднебіння кінчиком язика. Вона була така приголомшена, що мало не заплакала. Притиснулася до нього щільніше, відчувши м’якими персами його тверді груди й животом кістки його худорлявого тіла. Вона вже не просто відчувала полегшення через те, що він живий, і радість від того, що бачить його. У ній спалахнула якась нова емоція. Його фізична присутність сповнила її екстатичним відчуттям, від якого аж паморочилося в голові. Тримаючи Джека в обіймах, вона хотіла сильніше його доторкнутися, сильніше відчути, зблизитися ще більше. Вона м’яла його спину руками, їй кортіло відчути його шкіру, але заважав одяг. Без роздумів вона сунула язика йому до рота. Він видав тваринний гортанний звук — приглушений стогін задоволення.
Двері млина зі стуком розчахнулися. Алієна відсахнулася від Джека. Вона була в шоку, немов спала до цього, а тепер прокинулася від ляпаса. Те, що вони робили — цілувалися й мацали одне одного, немов шльондра й пияк у шинку, — нажахало її. Алієна відступила та розвернулася, змертвіла від збентеження. На порозі, як на зло, стояв Альфред. Від цього їй стало ще гірше. За три місяці до цього Альфред запропонував їй піти за нього заміж, а вона гордовито йому відмовила. А тепер він побачив, як вона поводиться, немов сука під час тічки. Алієна усвідомила, що дала привід звинуватити себе в лицемірстві, і зашарілася із сорому. Альфред витріщився на неї зі змішаним виразом хіті й презирства — виразом, що живо нагадав їй про Вільяма Гамлейського. Вона відчула зневагу до себе через те, що Альфред тепер має привід дивитися на неї зверхньо, і розгнівалася на Джека за те, що він до цього причетний.